Шахтар – Динамо – 3:1 Наука перемагати

Знову зі столиці Донбасу киян транспортирують на щиті. Щоправда, цього разу "біло-блакитні" поступилися не з сухим рахунком. Та чи може це слугувати втіхою?

ШАХТАР - ДИНАМО - 3:1. ВІДЕОАНАЛІЗ МАТЧУ

Тим більше, що зараз динамівці поступилися і без особливих варіантів, і без серйозних суддівських помилок. Тобто, фактично без зайвих запитань. Якщо комусь і можна дорікати, так то хіба що собі. Чи суперникові, котрий в певних епізодах був сильнішим, швидшим. І вищим. Тепер турнірна різниця між заклятими друзями сягає аж шість очок. Це, певна річ, не так багато, якщо ти когось випереджаєш, проте надто чимало, якщо перебуваєш у незавидній шкірі того, хто наздоганяє. Між іншим, за такого сценарію динамівці можуть не втримати навіть другу сходинку. А це вже зовсім – удар нижче пояса.

ШАХТАР - ДИНАМО - 3:1. СТАТИСТИКА МАТЧУ

Чому ж так сталося в Донецьку? Чому знову кияни їдуть додому, спіймавши облизня. Проблема очевидна, і лежить вона на поверхні. Для пошуку істини не обов'язково занурюватися в хащі тактичних схем чи мотиваційних алгоритмів. На даний час "Шахтар" просто сильніший за свого головного конкурента. Команда Мирчі Луческу зараз на ходу, в той час як команда Юрія Сьоміна все ще продовжує пошук своєї гри. Коли гірники трощать всіх своїх опонентів у чемпіонаті, динамівці натужно і зі скрипом проходять навіть середняків. Це можна було б пояснити поступовим входженням "Динамо" на пік форми, акцент цього самого піку на груповий турнір Ліги чемпіонів. Два місяці тому такі розмови дійсно були схожими на аргументи. Нині ж – все більше скидаються на банальні відмазки. Попри витрачені на підсилення у міжсезонні шалені кошти – в порівнянні з останніми динамівськими сезонами – київські новачки все ще не визначають гру. За винятком Велозу, решта хлопців так і не змогли одразу ж влитися до динімівського колективу. Додайте до цього втому після валідольної гри з "Боруссією" – словом, жодного серйозного аргументу на користь гостей у цьому матчі не проглядалося. Щоб "Динамо" не програло, мало статися щось або радикальне, або кардинальне. Іншого варіанту для прийнятного рахунку просто не було.

ПІСЛЯМАТЧЕВЕ ІНТЕРВ'Ю ЮРІЯ СЬОМІНА

Натомість у наставника киян було невеличке поле для вибору. Попри те, що гостьову модель динамівської гри прийнято називати традиційною, у ЮрПавловича все ж таки був простір для експерименту. І зводився він до однієї-єдиної дилеми: або двоє хвилерізів, або троє. Сьомін вирішив ризикнути. І виставив тільки двох опорників – вже звичну пару Велозу – Гармаш. Таким чином, вивільнилося місце для "зайвого" гравця в атакувальній ланці. Це місце зайняв Кранчар. Решта – всі знайомі, все традиційно.

ПІСЛЯМАТЧЕВЕ ІНТЕРВ'Ю МІРЧИ ЛУЧЕСКУ

Наставникові "Шахтаря" вигадувати велосипед резону не було жодного. Запропонована модель гри давала результат, вражала як ефектністю, так і ефективністю. Тому якісь кадрові зміни носили передовсім локальний характер і вписувалися в тісні рамки ротації.

Із позиції підсумкового рахунку складно сказати, чи мав рацію Сьомін, випускаючи саме такий стартовий склад. В усякому разі, він мав право розраховувати хоч на якісь дивіденди. Тим більше, що якби в пару до основних опорників він випустив би ще й Вукоєвича, порцій критики отримав би, либонь, значно більше. Проте, як на мене, показовим моментом динамівської поразки варто вважати не стільки дії півзахисту, скільки гру в обороні. Середня ланка "Динамо" відпрацьовувала свій хліб, тоді як динамівські оборонці наробили стільки помилок, скільки б вистачило одразу на кілька матчів. Але не тільки фактом помилкових дій треба характеризувати динамівський захист. Чомусь у цьому поєдинку Хачеріді та компанія вирізнялися невпевненістю, якимось мандражем. Дозволяли приймати м'яча, робити передачі. А під час розіграшу стандартів узагалі метушилися, ніби вперше грають на такому рівні. Власне, перший гол "Шахтаря" – то наслідок передовсім незграбності і розгубленості гостей, а вже потім майстерності господарів. Говорю безпосередньо про момент, коли забивав Кучер, а не про стартове домінування гірників. Бо на гол вони таки награли. Донеччани виглядали мобільнішими, потужнішими за своїх суперників. За рахунок швидкості, як індивідуальної, так і командної, їм вдавалося швидко проходити центр поля. Тоді як їхнім суперникам не вдавалося надійно і ефективно діяти поблизу своєї карної зони.

Не берусь судити, чому в подальшому "помаранчево-чорні" скинули оберти. Чи це стало наслідком самозаспокоєння, чи під тиском суперника, проте факт залишається фактом: киянам вдалося вирівняти гру. Вони вже не намагалися діяти другим номером. Навпаки, відібрали ініціативу у суперника і створили одразу кілька небезпек у володінні П'ятова. Одна із таких вилазок врешті-решт виявилася результативною. Ярмоленко забив настільки красиво, до того ж той м'яч виявився "у роздягальню", що склалося враження, ніби кияни зовсім оговталися.

І справді, після перерви пішла вже інша гра. Ініціативи гості вже не віддавали. В усякому разі, так безпечно, як це вони зробили в першій половині зустрічі. Ось тут і знадобився в нагоді зайвий гравець в атакувальних побудовах Юрія Сьоміна. Складно сказати, як би закінчилася гра, аби динамівські оборонці знову не привезли собі неприємностей. Знову розгардіяш під час подачі кутового, знову центральні оборонці (та й не тільки вони) виступають у ролі статистів, і знову найспритнішим виявляється Кучер. Ось де він, зірковий час цього центрального оборонця "Шахтаря". Далі Сьомін, здається, також робив усе правильно. Він випустив ще одного нападника. Щоправда, зняв із гри чи не найпомітнішого свого виконавця – Кранчара. Ми достеменно не знаємо, чому саме його. Можливо, варто було поміняти когось іншого?Ситуація не мінялася. Динамівці, незважаючи на те, що атакували вже чисельніше й якісніше, все ж таки в'язли на підступах до чужого штрафного майданчика. Натомість контрвипади "Шахтарю" вдавалися різкіші, ефективніші. В одному із таких набігів гірники забили й третій м'яч. Відверто кажучи, саме вони виявилися ближчими до третього взяття воріт, аніж кияни – до другого. І це – незважаючи на те, що Сьомін таки пішов ва-банк, випустивши й третього гравця атаки – Мілевського.Врятувати гру динамівцям не вдалося. Цілком ймовірно, що, за великим рахунком, в Донецьку вони продемонстрували свій максимум. Тобто, стрибнути вище голови вони не могли. Одначе з такою аргументацією чемпіоном явно не станеш. Ці пояснення – на користь бідних. А чомусь мені здається, що такими кияни себе не вважають. А якщо так, то мусять робити висновки. І чим скоріше, тим краще. "Шахтар" уже попереду на шість пунктів. Сьоміну дійсно не позаздриш. Ніби й правильно все робив, проте й програв також закономірно. Значить, однією правильністю справі не зарадиш. Тут, як я вже говорив, треба або щось кардинальне, або щось радикальне.Поки що чогось такого в динамівському арсеналі немає. Тому й маємо те, що маємо.

Олександр Солнцев