"Робота без авторства" — мистецтво відкриває правду

Фільм відкриває для нас процес занурення в саму творчість та показує, що мистецтво може допомогти пізнати істину. Якою б засекреченою вона не була.

"Робота без авторства" — драматична кінострічка німецького режисера Флоріана Генкеля фон Доннерсмарка нарешті дійшла українського глядача. Це глибокий біографічний фільм про життя німецького художника Герхарда Ріхтера. Попри те, що фільм триває протягом трьох годин, картина настільки захоплива та емоційна, що не відпустить вас до самих титрів.

Сюжет розгортається довкола пошуку свого творчого шляху молодого художника Курта Барнерта та його життя й оточення загалом. Молодий Курт (Том Шиллінг) хоче займатися справжнім мистецтвом, а не прославляти ідеологію соцреалізму, тому він утікає з НДР до Західної Німеччини. Там, у школі мистецтв, знайомиться з чарівною Елізабет Себенд (Паула Бір). Дівчина дуже нагадує Курту його тітку, з якою він любив у дитинстві проводити час.

Згодом хлопець знайомиться із жорстоким та власним батьком Елізабет, лікарем-гінекологом Карлом Себендом (Себастьян Кох), який безпосередньо стосується смерті тітки Курта та інших жінок, яких піддавали стерилізації або й повному знищенню задля ідеології Третього Рейху (йдеться про примусове винищення різних категорій громадян).

Хронологія у кінострічці побудована лінійно. Нам розповідають історію Курта Бернерта чітко від дитинства до його першої публічної виставки. Інколи творці фільму вдаються до флешбеків. Вони зовсім не відволікають, а додають наповненості, пояснюють історію. Інколи ці кадри з минулого подаються у вигляді кількох секундних фрагментів. Це виглядає дуже естетично. Недарма цей фільм був номінований на Оскар за "найкращу операторську роботу" минулого року.

Нам розповідають історію Курта Бернерта чітко від дитинства до його першої публічної виставки

Неперевершено обіграний пошук мистецтва в самому творці. Курта тягне постійно до малювання. Але молодому митцю кажуть, що малювати пензлями вже не модно, це нікого не вражає. Потрібні яскраві перформанси. Але, на щастя, у Курта викладає цікавий, імпозантний професор (Себастьян Кох). Він дає йому пораду прислухатися до себе, знайти в собі щось таке особливе, що осягнув, відчув лише він — і втілити це у своєму мистецтві.

"Лише ти знаєш, що правильно, а що ні" — говорить професор молодому Курту. Тобто людина може сама для себе знайти щось таке, що буде надихати її на творчість. І глибоко в душі розуміти, чого варто її творіння, навіть якщо вона не говорить цього вголос. Курт приходить до свого стилю ніби непомітно, перемальовуючи фотографії, але те, як він це робить, створює з нього справжнього художника.

Курт знаходить своє натхнення і голос власної творчості у трагічному минулому: у нацистській війні, у стражданні улюбленої тітки Елізабет та у кохані до дружини Елізабет. Минуле, теперішнє й майбутнє постали в одній картині Курта. Наступає прозріння. Тому однією з головних ідей у фільмі є те, що деякі речі важать так багато, що лише мистецтво може їх осягнути.

У цьому фільмі цікаво осмислений афоризм Декарта "Я мислю, отже, існую". Його згадує і тітка Курта, і його вчитель. Людина пізнає все те, що вона має в собі. Курт стає відомим, визнаним художником, бо він має, що сказати світу. Митця "створили" думки на шляху, який він пройшов, тобто його бачення різних ситуацій.

"Робота без авторства" — естетична, глибока і драматична, вона залишає приємний післясмак, що надихає. Динамічний сюжет однозначно захопить глядачів. Вона не залишить нікого байдужим. Адже в житті немає нічого кращого за справжнє кохання та мистецтво.