Сирія: думаючи стратегічно

Ті, хто вважає, що президент Дональд Трамп не може нічого робити правильно, – що він не здатний навіть налаштувати поламаний годинник – вже підготували дошкульну відповідь на ракетний обстріл сирійської авіабази, з якої вели хімічну атаку. Так, злочинці цього заслужили. Але що далі? Яка стратегія?

Високопосадовці із минулої адміністрації або схвалювали удар по авіабазі Шайрат, або зберігали мовчання. Для команди Обами Сирія стала інформаційним викликом, з яким доводилося якось справлятися: це питання не надто вписувалося в стратегію національної безпеки. Насправді, Башар Асад бачився масовим вбивцею, який мав би відійти в бік, поважати червоні лінії, накреслені після застосування хімічної зброї, і покласти край застосуванню бочковим бомбам, тортурам, голоду і облогам. Але він також бачився цінним протеже партнера (Ірану) щодо ядерної угоди. Отже, якби Асад не застосував хімічної зброї, він міг би насправді робити все, що хотів. Так і було, допоки він нещодавно не повернувся до нібито забороненої і  нібито знищеної зброї.

Адміністрація Трампа не дозволить себе шантажувати заради угоди, яка здається Ірану не надто вигідною. Але справедливе запитання: що Трампу потрібно у сирійській кризі і як він збирається досягти, чого хоче?

Команда американського президента тепер перебуває в процесі окреслення цілей і вироблення стратегії. Із 2014 року головною метою США у Сирії було ослаблення і знищення "Ісламської держави" на Сході країни. Великою мірою, це й залишається головним пріоритетом для адміністрації Трампа, але із великим наголосом на знищенні. 

Якщо ІДІЛ знищать у всіх проявах, постане потреба встановити ефективну сирійську владу на звільнених територіях. І хоча захоплювати і займати територію Сирії Асада і долучатися до кривавої зміни режиму Трамп хоче не більше, ніж Обама, звичайно, адміністрація має спрямувати дипломатичні зусилля, щоб забезпечити повний перехід сирійської влади із рук мафіозної сім'ї, яка зруйнувала Сирійську державу і зробила країну безпечною для різних форм жорстокого екстремізму.

Ефективна сирійська влада на територіях, звільнених від ІДІЛ, це, передусім, влада без Асада. У 2011 році він прийняв рішення зберегти себе політично, колективно караючи і масово вбиваючи сирійців, що розбило Сирію на кратери і дозволило ісламістам – головним чином ІДІЛ – заповнити ці западини. Повернути Асаду звільнені від ІДІЛ території – це те саме, що сховати палія в пожежній частині.

Зачищення східної Сирії від ІДІЛу, встановлення влади без Асада і захист звільнених районів від нього та підтримуваних Іраном шиїтських бойовиків – надскладне завдання. Звільнити заміновані міста від всюдисущих терористів – це завдання для відповідно навчених професійних військових – не бойовиків. Місцева влада у звільнених регіонах має бути в руках місцевих. На щастя, ще до появи ІДІЛ в Сирії, США мали досвід технічної допомоги місцевим радам і давні зв'язки із діячами сирійської опозиції, які можуть посприяти встановленню влади в державі після війни. Якщо США не використає ці можливості, можуть виникнути неприємності. Якщо для того, щоб все це зробити, потрібна пауза, значить, її варто взяти.

Звільнення населених територій від ІДІЛ мають забезпечити професійні наземні сили коаліції зацікавлених сторін під егідою Сполучених Штатів. Така коаліція має також стабілізувати ситуацію у звільнених районах і допомогти захистити їх від вторгнення сил режиму Асада та Ірану. Найкращий варіант – якщо Східна Сирія перетвориться на безпечну зону з сирійською адміністрацією, яку визнаватимуть США і їхні партнери як легітимну владу Сирійської Арабської Республіки. Чому після всього таке визнання треба надати масовому вбивці? Чому Вашингтон має продовжувати калічити себе юридично і визнавати "сімейний бізнес" Асада національним урядом?

Попри акцент на "Ісламській державі", суть сирійської кризи полягає в колективному покаранні і стратегії масового вбивства заради виживання режиму Асада. Ця стратегія й породила ІДІЛ і "Аль-Каїду" в Сирії. Вона створила найбільшу гуманітарну катастрофу з часів Другої світової війни. Вона заповнила сусідні країни біженцями і розхитала західноєвропейську політику міграційною кризою – все для невпинної втіхи Москви. Прорахунок адміністрації Обами, яка нічого не робила, а тільки говорила про мордування цивільних у Сирії, підігрів дух російського авантюризму не лише в Сирії, але й в Україні та в інших країнах Європи. Пасивність Америки – часто перенавантажена риторикою – у глобальному масштабі виявилася небезпечно дестабілізаційною. Здається, ці дні вже скінчилися.

Але після вторгнення, окупації і насильної зміни режиму, що ще залишилося зробити, щоб послабити і остаточно ліквідувати руйнівний вплив Асада і його оточення?

Частково відповідь на це запитання полягає в тому, що потрібно дати зрозуміти, що нещодавня реакція на нелюдську хімічну атаку Асада – це не одноразова акція. Вбиті хімічними речовинами мирні сирійці – це лише невелика частина тих, проти кого веде боротьбу Асад. У 2013-му, коли США і Росія уклали угоду щодо знищення хімічної зброї в Сирії, Асад продовжив забавлятися із масовими вбивствами, використовуючи всю можливу зброю, окрім хімічної. Звичайно, він ще перевірить, чи зможе повторити історію. Для Асада масово вбивати означає помножувати свої шанси. Так було ще від самого початку. Він знає, що не зможе відвоювати всю Сирію за допомогою легальних і традиційних військових способів. Його армія розбита і розраховує лише на те, що всю чорну роботу зроблять бойовики під керівництвом Ірану.

Основою стратегії США із ослаблення і ліквідації режиму має стати зрив і створення перешкод для стратегії Асада щодо терору і масового душогубства. Звичайно, все це ускладнюється через присутність Росії.

Очевидно, що Росію потрібно попередити, щоб вона утримала свого підопічного від масових вбивств і залучила до серйозних політичних переговорів. І якщо Вашингтон вирішить застосовувати урок Шайрату настільки часто, наскільки це буде необхідно, щоб зупинити авіаудари, які є головним інструментом терору, Росія не має цьому дивуватися.

Але якщо США і його партнери так і продовжать не схвалювати застосування лише одного виду озброєння, що має в своєму арсеналі масовий вбивця, який руйнує державу і сприяє терористам, ослабити і нейтралізувати Асада так ніколи не вдасться. А якщо цього не зробити, то Сирія залишиться джерелом нестабільності та інкубатором міжнародного тероризму на невизначений термін.

Асаду, позбавленому можливості реалізувати свою стратегію масового терору, все важче вдаватиметься об'єднати навколо себе сирійських офіцерів і чиновників за межами його найближчого оточення, щоб забезпечити політичне виживання "сім'ї". Вашингтону слід запропонувати альтернативу "сім'ї", активізувавши її роль на мирних переговорах у Женеві під егідою ООН. США має тісно консультуватися із Росією щодо політичних наслідків, враховуючи і російські інтереси. Якщо Москва хоче і може змусити Асада виконувати лише церемоніальну роль під час перехідного періоду, в той час як перехідний уряд матиме всю повноту виконавчої влади, то такий варіант не варто виключати. Іран, звичайно, буде проблемою, адже знає, що жоден сирієць, окрім Асада і його оточення, не підкориться країні, яка підтримує і годує "Хезболлу".

Правильно захопити Східну Сирію і знайти час, щоб це правильно зробити, – це ключове. Початок бейсбольного сезону нагадує нам, що найважливіше – фокусувати погляд на м'ячі. Режим Асада – це серце сирійської катастрофи, яке все ще б'ється. Стратегія, яка на практиці послужила йому дозволом спокійно вбивати (за умови, якщо він це робитиме, не використовуючи хімічних речовин) – план поразки, наслідки якої надовго переживуть чинну адміністрацію і її наступників.

Читайте оригінал тексту на the Atlantic Council

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на  facebook  і стежте за оновленнями розділу!