Пробачити й забути
Нема чого витрачати свій час на неприємні спогади, треба звільнити місце для нових почуттів, вражень, подій та людей.
Хотілося б уміти позбуватися свого минулого, як непотрібного баласту. Чиииик- відрізала мотузку з мішками непотребу, шуууурх – і летить твоя повітряна куля життя в синє небо, вільна від негараздів, що сталися з тобою в минулому. І ти радісно мружиш очі від сонячних променів, лагідно посміхаєшся пташкам і стрімко летиш назустріч своєму чудовому-пречудовому майбутньому. Забула, пробачила, відрізала, проїхала...
Але це в ідеалі. Насправді ти сидиш, як базарна баба, на тих мішках з багатолітнім мотлохом, час від часу порсаєшся в тому смітті, витягуєш якісь давно припалі пилюкою непотрібні речі, дмухаєш на них і пригадуєш пов'язане з ними минуле. О! Цей камінчик кинув в мій город мій колишній, коли порівняв мене із своєю мамою, супер-господинею, до якої мені - годі й мріяти, як далеко! А цією палицею мене шугонули по голові колеги по роботі, коли вигадали чутки при мій роман з начальником! А цим ножем мене різонуло в самісіньке серце, коли я дізналася про те, що мене зрадили, що мій колишній (козлина!) притяг в наш дім якусь лахудру і вони займалися сексом у моєму (!!!) ліжку! А оця з'їдена іржею шпилька – згадка про першого хлопця, що на шкільній вечірці перед моїм носом цілувався з моєю подругою! Ой, ні!!! Шпильки тут цілих дві – подруга теж мені подруга виявилася…
От спитайте мене, якого дідька ми зберігаємо таку кількість болі та образ? Чому так важко пробачити, викинути все й піти далі?! Чому ми не розуміємо, що всім цим мотлохом минулого ми захаращуємо власне майбутнє? Ми не залишаємо шансу сьогоденню, перебираючи старі образи. Ми приречені повсякчас відчувати цей гіркий присмак плісені минулої кривди.
Звісно, ти не Господь Бог, ти не маєш того дару всепрощення ти помилування. Ти не можеш раптом сказати отак, легко і щиросердно: "Любий мій бабій, я вибачаю тобі й білявку, й брюнетку і навіть оте страхіття, на яке я не знаю, як у тебе в штанах щось заворушилося..." Важко, правда?! Важко вибачити злі слова свекрухи, забути зраду друга, позбутися спогадів про знущання однокласників...
Важко, але треба! Не забувай, що ти не Господь Бог, тому ти так само не маєш права судити. Це зроблять без тебе. А, може, вже й зробили. Хто знає?! Можливо, твій гульвіса дійсно одружився з отим страхіттям, але щодня згадує, що насправді він кохав тільки тебе. Свекруха, яка терпіти тебе не могла, отримала навзаєм невістку, яка й сама може послати її за горохом, подалі. Тепер ти для неї золота колишня. Підступного друга життя може непогано розуму навчити, так, що мало не здасться.
Тим часом ти височієш на мішках з непотребом, яких маєш позбутися, раз і назавжди, без жалю і не оглядаючись. Нема чого витрачати свій час на неприємні спогади, тягти за собою цю остогидлу валізу, треба звільнити місце для нових почуттів, вражень, подій та людей.
Долучайтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та слідкуйте за оновленнями розділу!