"Не потрібна освіта, йди працюй продавцем": українки шокували ставленням за кордоном та пояснили, чому повернулись

Вперше за час повномасштабної війни кількість українців, які повернулися додому, перевищила число тих, хто виїхав. Чому біженці відмовляються від захисту в ЄС?

Софія Волянюк / © ТСН

Вперше за час повномасштабної війни кількість українців, які повернулися додому, перевищила число тих, хто виїхав за кордон. За даними Державної міграційної служби України, різниця склала 17 тисяч осіб.

Виїжджати з країни громадян і надалі змушують постійні обстріли тилових міст та важка ситуація у прифронтових регіонах. Проте зворотну тенденцію — вороття з евакуації — фахівці називають суто емоційною. Воно продиктоване не безпековими чи економічними чинниками, а прагненням возз’єднатися з родинами, повернутися до звичного способу життя та реалізувати амбіції, які люди пов’язують лише з рідною країною.

Хто саме повертається в Україну на п’ятому році війни, маючи досвід життя в ЄС — з’ясовувала кореспондентка ТСН Ірина Маркевич.

Історія Софії: «Забудь про університет, йди в овочевий магазин»

У кімнаті 22-річної Софії розпаковані валізи та витягнуті з коробок книжки. Дівчина щойно повернулася додому з Німеччини, куди виїхала на десятий день повномасштабного вторгнення. Її батько-військовий тоді не залишив жінкам у родині вибору: Софія, якій щойно виповнилося 18, її мама з однорічною сестрою на руках, літня бабуся та собака знайшли прихисток у німецькому місті Золінген.

Софія Волянюк, повернулась в Україну з Німеччини: «Люди за кордоном діляться на два типи: ті, що хотіли, і вони зараз гризуть цю землю, і вони знають заради чого. І ті, хто виїздив, як наша родина… Я з першого дня хотіла назад додому, мені було тут класно».

Шлях додому зайняв понад три роки. За цей час Софія вивчила німецьку мову до рівня вище середнього. Юна й амбіційна, вона мріяла рухатися далі й отримати вищу освіту. Але консультанти джобцентру (державної установи в Німеччині, яка забезпечує соціальну підтримку) бачили в ній виключно дешеві робочі руки, а не інтелектуальні здібності.

Софія Волянюк: «Я йому кажу: я хочу дійти до С1 і піти в університет. Він каже: „Ти? В університет? Не треба тобі С1, забудь про цю мрію“. Мені кажуть: йде продавцем в магазин овочів. Кажу: які у вас ще ідеї? Він: „Давай ти поїдеш на лайнері аніматором?“. Основна ще пропозиція в мене була — йти вчитися на вихователя в садочку і бути все життя вихователем».

Зрештою, Софія вирішила відмовитися від тимчасового захисту в Німеччині й поїхала на навчання до Лондона. Пів року жила в кампусі, але через статус біженки не змогла отримати пільгу на житло, що стало непосильною статтею витрат у столиці Великобританії. Дівчина благала родину дозволити їй повернутися до Києва. Саме в цей момент у їхній столичний будинок влетів ворожий «Шахед».

Софія Волянюк: «Я стою над цим відео, ридаю… Таке відчуття, що потопталися по мені. Я була готова взяти квиток і їхати додому».

Квартира дивом не постраждала, і Софія повернулася в Київ. Вже вдома вона безапеляційно оголосила батькам, що більше нікуди не поїде: «Це був дуже важкий період для всіх, все мені кричали криком: „Ні, ти тут не залишишся!“. Я йшла проти всіх».

Мати дівчини Наталя згадує, що родині довелося прийняти цей складний вибір дорослої доньки.

Наталя, матір Софії: «Моя підтримка їй — просто коли черговий обстріл, сидіти в ТГ з нею, сміятися, плакати, ржати, бути з нею до ранку. Це її вибір, я її підтримую. Я знаю, що тут в Німеччині я тримаю для неї безпечний хаб — погрітися, поплакати, поїсти, побути моєю донькою, і я буду тримати цей хаб, скільки зможу».

Сама Наталя поки залишається в Німеччині, де виховує молодшу 5-річну доньку Соломію та опікується літньою матір’ю. Натомість Софія в Україні вже за місяць знайшла роботу завдяки знанню німецької та англійської, а також поновилася в університеті: «У кожного свої можливості. Я свої можливості за кордоном не бачу, я бачу свої можливості тут».

Європа закриває програми підтримки для українців

За офіційними даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), за останні пів року з-за кордону повернулися близько 80 тисяч українців. Водночас аналітики зазначають: чим довше триває війна, тим менше біженців пов’язують своє майбутнє з батьківщиною.

Варвара Жлуктенко, речниця представництва МОМ: «Є тенденція до зростання кількості тих людей, які не розглядають можливості повернення в Україну. За останніми наявними даними, це близько однієї п’ятої українців, які перебувають у країнах ЄС».

Нині під тимчасовим захистом у 40 країнах світу перебувають 4 мільйони 300 тисяч українців. Найбільше наших громадян прийняла Німеччина, на другому місці — Польща, на третьому — Чехія. Проте рамки гостинності поступово звужуються: низка країн ЄС суттєво переглянули програми підтримки. Скорочено щомісячні виплати, ліквідовано пільги на безкоштовне проживання, натомість посилено вимоги щодо працевлаштування, а загальна Директива про тимчасовий захист щороку наближається до свого завершення.

Варвара Жлуктенко: «Багато країн ЄС переглядають свої програми підтримки українців. Програми стають більш спрямованими на довгострокову інтеграцію, заохочення до працевлаштування та самостійного пошуку джерел доходу».

Такі кроки спонукають біженців міцніше пускати коріння в європейських країнах. До того ж у переважної більшості людей банально немає куди повертатися — їхні рідні міста або окуповані, або вщент зруйновані, або перебувають на лінії вогню.

Ілона Гавронська, заступниця міністра соціальної політики з питань європейської інтеграції: «Для людей за кордоном важливі три фактори: безпека, житло (бо багато хто його втратив і не може повернутися в громади, де жив) і, звісно, робота. Дослідження показують, що близько 2 мільйонів українців планують повернутися, щойно безпекова ситуація це дозволить».

Експерти також бачать чітку кореляцію: чим активніше людина за кордоном донатить, волонтерить та адвокує інтереси України, тим вища її готовність повернутися. Важливим залишається й суто психологічний фактор — туга за домом.

Дарія Костюкова, дитячий невролог, нейрофізіолог: «Коли ти їдеш в гості — тобі все подобається. А коли ти приїжджаєш і тобі тут треба жити — з’являється туга, і її неможливо прожити. Я свої порушення сну вирішила тільки тоді, коли повернулась в Україну».

Професійний тупик: 12 років на визнання диплома

Пані Дарія — висококласний дитячий невролог, нейрофізіолог та науковиця, яка професійно вивчає порушення сну. В евакуацію до Німеччини вона виїжджала виключно заради порятунку двох доньок, які мали важкий психологічний стан через обстріли. Її запросив особисто її вчитель — професор Томас Ерлер, завдяки якому в Україні свого часу взагалі з’явилася дитяча медицина сну.

Вже за кілька місяців Дарія отримала престижну наукову стипендію та працювала в передовій лабораторії сну в Потсдамі. Вона не сиділа на соціальному забезпеченні: вчила мову, працювала, волонтерила. Проте зіткнулася з жорсткою європейською бюрократією та професійним глухим кутом.

Дарія Костюкова: «В Німеччині дуже складна система підтвердження дипломів. Лікарня могла взяти мене, науковця, тільки на посаду санітарки! І залишаючись санітаркою, я пробувала виконувати свою роботу… Для визнання моєї кваліфікації в Німеччині мені потрібно 12 років! Тільки щоб визнали, що я дитячий невролог, педіатр, спеціаліст з медицини сну та нейрофізіолог. Якщо людина тут в Україні мала високу освіту і амбіційну роботу, вона швидко зрозуміє, що вона там не потрібна — там потрібна чорнова робоча сила».

У серпні 2024 року науковиця відкрито заявила колегам, що повертається додому. Їй не вірили, відмовляли й вважали цей крок божевіллям. Їй знадобився цілий рік, аби завершити всі справи, закрити зобов’язання перед лабораторією та поїхати.

Доньки залишилися навчатися в Німеччині, а Дарія рахувала дні, щоб повернутися до Києва до свого чоловіка. Жінка зізнається: про свій крок не пошкодувала ні разу, хоча в тилу з’явилися нові великі тривоги — чоловіка нещодавно мобілізували до лав ЗСУ, тож тепер вона дружина військового.

Втім, Дарія вже поновила в Україні медичну практику та викладацьку роботу. Каже: головне, що життя більше не стоїть на болісній паузі, як це було протягом трьох з половиною років у вимушеній еміграції: «В Німеччині я зробила те, що мала зробити для дітей. І тільки зараз я продовжую своє власне життя».

▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням: ТСН 20:00 НАЖИВО! ПІДСУМКОВІ НОВИНИ П’ЯТНИЦІ, 22 ТРАВНЯ

Поділитись: