Воїн три години лежав у калюжі крові, а медики його ігнорували: нові страшні подробиці про лікарню у Києві, де помер військовий

У Києві спалахнув скандал, пов’язаний з діяльністю комунального закладу «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги». В медичному закладі столиці поранених захисників змушують за власні кошти купувати навіть базові знеболювальні та розхідні матеріали, а через катастрофічний брак персоналу та байдужість адміністрації бійці буквально згасають і стікають кров’ю в палатах. Краплею, яка переповнила чашу терпіння, стала трагічна смерть 42-річного військовослужбовця Сергія Кузнєцова.

Про це йдеться у матеріалі кореспондентки ТСН Ірини Маркевич.

«Мамо, мені млосно, я задихаюся»: трагедія родини Сергія Кузнєцова

Згорьована мати Галина зустрічається з журналістами всього за кілька годин після того, як серце її сина Сергія зупинилося назавжди. Жінка сама ініціювала максимальний розголос, хоча говорити слова крізь сльози їй фізично вкрай важко.

Перед смертю Сергій буквально благав лікарів про елементарний порятунок: «Мамо, мені млосно, мені нічого не хочеться, я не хочу кушати» — і після цього чоловік починав сильно задихатися на ліжку.

До Київської лікарні швидкої допомоги Сергій Кузнєцов потрапив з тяжкими осколковими пораненнями обох ніг, живота і спини. Боєць був повністю притомний і спочатку впевнено одужував — рани на ногах і животі, якими лікарі хоч якось займалися, майже загоїлися. Натомість на велике поранення на спині, де осколками були серйозно уражені два хребці, медичний персонал взагалі не звертав ретельної уваги. Спина була фактично розірвана, її перев’язували раз через раз, через що рана постійно текла і залишалася повністю мокрою, провокуючи нестерпні процеси.

Захисник днями терпів дикі, пекельні болі у хребті та ногах, проте на його скарги ніхто з чергових бригад належним чином не реагував. Медики запевняли матір, що в лікарні офіційно «все є», проте за фактом сильні знеболювальні препарати пані Галині доводилося щодня купувати в аптеках винятково за власний кошт. Загалом родина витратила на медикаменти до 30 тисяч гривень, оскільки дешеві замінники діяли лише по дві години.

Тиждень тому стан Сергія став стрімко погіршуватися, температура тіла піднялася до критичних 40 градусів, проте на дієву допомогу від закладу родина так і не дочекалася. Бачачи, що син просто безпорадно згасає в палаті, пані Галина звернулася по допомогу до ветеранських організацій. Радник президента Національної академії медичних наук з питань ветеранів і військовослужбовців Тарас Мацюк оперативно почав погоджувати екстрене переведення бійця до військового шпиталю. Проте саме того дня, коли по Сергія мала приїхати спеціалізована бригада, його серце зупинилося.

«Я вимагаю, щоб провели винятково справедливе й чесне розслідування смерті мого сина! Він самовіддано захищав Україну на передовій, а помер тут, у Києві, так безглуздо й бездарно через звичайне людське недбальство», — каже мати захисника.

Щоб захистити матір і не дозволити адміністрації сфальсифікувати документи, на прохання волонтерів до лікарні прибув навіть головний хірург Збройних сил України. Його завдання — проконтролювати, щоб судово-медична експертиза була проведена чесно та дала чітку відповідь: чи була допомога Сергієві повною, чи його смерть — це прямий наслідок халатності.

Медикиня, яка працює в лікарні, шокувала історією про ставлення до військових

Цей випадок — далеко не перший гучний скандал довкола установи, а всю діяльність ЛШД волонтери відкрито ділять на два страшні розділи: тотальна нестача медикаментів і повний недогляд за пацієнтами. Лікарка-анестезіологиня цього ж закладу Олена Бобровник першою з персоналу не побоялася відкрито вийти на камеру та підтвердити системні злочини керівництва.

«Я не знаю, що вони там офіційно малюють на паперах для звітів, але у нас на практиці всі лікарі працюють звичайними волонтерами. Ми самі таємно приносимо пораненим військовим нормальне знеболення, купуємо його десь. Хірурги і травматологи за свої гроші купують антисептики для оброблення операційного поля, перев’язувальний матеріал, елементарний бетадин — усе, що потрібно для проведення невідкладної операції, бо на складах порожньо», — каже Олена Бобровник.

Лікарка пригадала випадок, який стався у квітні. До реанімації доправили невідомого військового з тяжким проникним пораненням голови. Боєць перебував у глибокій комі, його особу та родичів не могли встановити. Для того, щоб стабілізувати стан і почати виводити його з коми, лікарям екстрено знадобилися дорогі препарати крові, зокрема стандартний альбумін, який держава стовідсотково закуповує та фінансує для лікарень. Проте в ЛШД його не виявилося. Олена Бобровник була змушена особисто звертатися до патронатної служби «Янголи Трійки» під керівництвом Олени Толкачової, і волонтери посеред ночі терміново привезли альбумін, медичні фільтри та навіть банальні медичні рукавички, яких у персоналу теж не було.

Боєць зрештою отямився, назвав своє ім’я — Василь — і почав одужувати. Проте через п’ять днів, прийшовши на чергову зміну в реанімації, Олена Бобровник застала жахливу картину: поранений у голову Василь просто лежав на ліжку у величезній калюжі власної крові, яка годинами витікала з рани, а черговий персонал ігнорував пацієнта. Медикиня зробила шокувальне фото (яке журналісти з етичних міркувань змушені сильно розмити) та надіслала його волонтерам і журналістам, які напряму переслали кадр меру столиці.

«Ця історія закінчилася тим, що ми фізично не могли впродовж кількох годин вмовити чергового лікаря просто повернутися на своє робоче місце, щоб організувати терміновий огляд і зупинити кровотечу. Хлопець безпорадно стікав кров’ю від 16:00. Олена Бобровник зробила і відправила фото о 18:34, і лише після 19:00, коли прийшов потужний сигнал зверху, в реанімації почався хоч якийсь рух, і Василя нарешті забрали до операційної — він стікав кров’ю понад три години просто в палаті!», — каже Олена Толкачова, засновниця патронатної служби «Янголи Трійки».

Василь вижив, проте через тривалу втрату крові та ураження мозку його стан наразі вкрай тяжкий — він проходить реабілітацію на Закарпатті, майже втратив мову та наново вчиться робити перші кроки.

Сама лікарка Олена Бобровник зазначає, що репресій чи звільнення з боку адміністрації більше не боїться: «Я просто вже не витримала, хоча мовчала роками. Я чудово розумію, завдяки кому я взагалі тут стою, завдяки яким військовим я маю змогу пити каву, а моя дитина жива. Не буде військових — ваші мільйони нікого тут не врятують!».

Катастрофічний брак кадрів і втеча директора від журналістів

За словами персоналу, колись унікальний і потужний колектив ЛШД, який мав величезний досвід порятунку людей після найскладніших аварій, наразі повністю розвалюється. Лікарі, медсестри й санітарки масово звільняються, не витримуючи рабських умов праці та нікчемної оплати. Як наслідок, у реанімаційному блоці на 30 дуже тяжких пацієнтів на зміні залишаються лише 2–3 літні санітарки, чого в закладі не було ніколи від моменту заснування.

Цю інформацію повністю підтверджує і ветеран Ярослав Боронило, який після важкої високої ампутації кінцівки місяць провів у стаціонарі ЛШД: «Одна медсестра та одна санітарка похилого віку залишаються на цілий поверх, де палати вщент забиті тяжкими лежачими хворими. Ти по 40 хвилин лежиш у власних нечистотах, бо бідна жіночка просто фізично розривається і не знає, за що хапатися — одного протерти треба, іншому катетер поміняти».

Ярослав так само за свої гроші купував усі знеболювальні мазі та ліки за списками, які йому видавав лікар, а пелюшками та розхідниками лікарню забезпечували винятково волонтери.

Через цей жахливий задокументований терор понад 80 офіційних служб супроводу та патронатних організацій звернулися з офіційним колективним листом до Командування Медичних сил ЗСУ з категоричною вимогою негайно припинити направляти поранених бійців до Київської лікарні швидкої допомоги.

Після розголосу в медіа влада ініціювала службову перевірку. ТСН надіслала офіційні запити керівництву закладу, проте не отримавши за тиждень жодної відповіді, журналісти прийшли до кабінету генерального директора ЛШД Віктора Дороша особисто. Спілкування виявилося шокувальним — посадовець почав заперечувати своє відсторонення, а почувши запитання про те, чому родини військових купують ліки за власний кошт, просто зачинив перед оператором двері, вибіг до коридору та почав активно тікати від знімальної групи, зрештою забарикадувавшись від журналістів у громадській вбиральні лікарні.

Оскільки лікарня є комунальним закладом міста, остаточне рішення про негайне звільнення і притягнення до відповідальності генерального директора Віктора Дороша має ухвалити безпосередній власник — Департамент охорони здоров’я КМДА.

Очільниця відомства Тетяна Мостепан не знайшла у своєму графіку часу, щоб особисто відповісти на гострі запитання журналістів, обмежившись формальною письмовою відпискою: «За результатами проведення службового розслідування комісією підготовлено відповідний акт… матеріали передано на розгляд директорові Департаменту охорони здоров’я міста Києва».

Скільки саме чиновники КМДА розглядатимуть цей внутрішній акт і скільки ще поранених захисників за цей час постраждають від дій адміністрації ЛШД, у Департаменті охорони здоров’я зазначити не вважали за потрібне. ТСН продовжує ретельно стежити за перебігом цієї кримінальної справи.

▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням: ГУЧНИЙ СКАНДАЛ! Смерть пораненого бійця у Києві: рідні звинувачують лікарню у недбалості