Від куртизанки до шпіонки: ким була Мата Харі, якій приписали загибель 50 тисяч солдатів і куди зникла її голова після казні

15 жовтня 1917 року за вироком французького військового суду — за шпигунство на користь Німеччини — була розстріляна Мата Харі — найзнаменитіша розвідниця та танцівниця в історії.

ТСН.ua пише про те, як танцівниця Мата Харі стала легендою Першої світової війни.

Дівчина з провінції

Маргарета Гертруда Зелле, за національністю та підданством — голландка, народилася 7 серпня 1876 року у містечку Леуварден.

Її батько володів магазином та інвестував у нафтові акції. Дівчинка навчалася у привілейованій школі. Але коли їй було 13 років, бізнес батька прогорів, ще через два роки померла мати.

Маргарета вступила до училища, яке випускало виховательок дитячих садків, але через три місяці втекла звідти до дядька, нібито через сексуальні домагання директора училища.

Тоді вона переїхала до свого дядька до Гааги, де проводили відпустку офіцери голландської колоніальної армії, які після служби в Індонезії приїжджали поправляти здоров’я на довколишніх курортах.

Єдиним способом вирватися з-під його опіки було заміжжя, а єдиною можливістю познайомитися з потенційним нареченим — шлюбна колонка у місцевій газеті, знайомства на вулиці дядько Маргареті забороняв.

Шлюб з розрахунку

Увагу Маргарети привернуло оголошення: «Офіцер із Голландської Східної Індії хоче познайомитися з чарівною дівчиною для подальшого одруження». Підпис — військовий Рудольф Мак-Леод.

Згодом з’ясувалося, що він — племінник ад’ютанта короля Вільгельма III і двоюрідний брат віце-адмірала. Прибув на батьківщину відновити неабияк розхитане за шістнадцять років у колоніях здоров’я. Друзі вирішили, що Рудольфу час одружитися і потай від нього розмістили шлюбне оголошення. Сам Мак-Леод, дізнавшись про це, наказав повернути всі листи від претенденток не розпакованими, проте деякі все ж прочитав. Серед них був і лист від юної Маргарети Зелле, фотографія якої одразу вразила Рудольфа. Згодом вони одружилися.

Однак шлюб розпався, і після розлучення майбутня знаменитість залишилася без засобів для існування. Саме тоді вона почала кар’єру танцівниці, і на цій ниві на неї чекав приголомшливий успіх: молода дама в східному стилі і з екзотичним ім’ям (до речі, Мата Харі перекладається як «око зорі» або «сонце») чарівно танцювала, постаючи до кінця вистави практично голою перед публікою. Навіть для того, хто бачив Париж, це було сенсацією. Так Мата Харі стала зіркою.

«Я ніколи не вміла танцювати. А якщо люди приходили на мої виступи, то лише тому, що я першою зважилася танцювати без одягу», — казала про себе Маргарет.

Шпигунські пристрасті

На момент її вербування німецькою розвідкою 1916 року їй було 39 років. Танцюристка, яка вже сходила зі сцени, шукала нові джерела доходу. Очевидно, можливістю заробити її залучила агентурна діяльність.

У німецького керівництва думка про неї як про шпигунку від самого початку була не найприємніша: вона мала славу ненадійної і занадто марнотратної. А коли з’ясувалося, що Мата Харі працює на два фронти, німці вирішили «здати» її французам.

Для цього німецька розвідка відправила німецькому дипломату до Мадриду депешу, з якої випливало, що Мата Харі під кодовим ім’ям Н 21 шпигувала на користь німців. Ті, хто відправив цей лист, знали заздалегідь, що він буде розшифрований ворогом. Мета була — пустити французів хибним слідом, здати другорядного агента, щоб французька контррозвідка не шукала справжні джерела розвідувальної інформації.

Серед звинувачень фігурувала загибель екіпажу крейсера «Гемпшир». Танцівниця доводила, що випадково почула дату відплиття судна на дипломатичному прийомі в Берліні.

Більшість істориків вважає, що контакти з німцями у Мати Харі були, і єдиним її мотивом був матеріальний інтерес.

«Я люблю офіцерів, я завжди їх любила. Я вважаю за краще бути коханкою бідного офіцера, ніж багатого банкіра», — сказала Мата Харі під час судового процесу 1917 року.

На гроші, які вона сподівалася отримати за допомогою шпигунства, Мата планувала вийти заміж і почати нове життя з коханим, який був молодшим, до речі, на 20 років.

Через 100 років у справі Мати Харі — купа білих плям: чи документи були знищені, чи слідство велося поверхово. Залишаються незрозумілими час та обставини її вербування.

Також невідомо, які саме дані вона передала противнику і наскільки великою була шкода.

Газета Gaulois стверджувала, що з «провини шпигунки склали голови кілька дивізій французьких солдатів», але не навела подробиць. Свою провину Мата Харі повністю заперечувала.

Вона визнавала отримання влітку 1916 року 20 тисяч франків від німецького консула в Амстердамі, але запевняла, що нічого для німців не робила.

На запитання, навіщо вона брала ворожі гроші, відповіла, що після початку війни у ​​неї зник у Берліні багаж із сукнями та хутром, що коштував вчетверо більше, так що вона вважала, що має право отримати маленьку компенсацію. І грайливо додала: «Вибачте жінці неакуратність із фінансами».

Наприкінці 1916 року Мата Харі з’явилася до французької контррозвідки, зізналася в роботі на німців і висловила готовність надалі займатися їхньою дезінформацією як подвійний агент.

Французи відправили її з незначним дорученням до Мадриду, а незабаром нібито розшифрували радіограму німецького резидента в Іспанії, де говорилося, що Мата Харі повідомила про свої контакти з французами, запевнивши, що буде вірно служити Німеччині.

13 лютого 1917 року, незабаром після повернення до Парижа, її було заарештовано.

Згідно з однією з версій, німці навмисно здали заплутаного і малокорисного агента, використавши свідомо розкритий противником код.

Їхні французькі колеги теж не захотіли продовжувати подвійну гру. Зрештою, для контррозвідників упійманий шпигун означає нагороди та просування по службі. Особливо якщо він — відома особа, і газети писатимуть про справу зі смаком.

Як померла Мата Харі

За мирного часу кримінальний кодекс Франції не передбачав страти за шпигунство, тим більше для іноземців. Але тривала війна, і 25 липня Мату Харі засудили до розстрілу.

Процес був закритим і тривав лише два дні.

28 вересня президент Раймон Пуанкаре відхилив клопотання про помилування, проігнорувавши також прохання уряду Нідерландів.

У в’язниці приречена жінка трималася стійко, як людина, що вже не мала сенсу жити. Коли за нею прийшли вранці і наказали одягтися, ув’язнена обурилася, що її перед смертю навіть не нагодують. Сніданок було доставлено до камери одночасно з труною.

Розстріл відбувся 15 жовтня 1917 року. Страта на військовому полігоні у Венсені завершилася контрольним пострілом у голову.

Оскільки тіло жінки ніхто з родичів не забирав, його віддали до паризького Музею анатомії. Голову відокремили, забальзамували та залишили там на зберігання. 2000 року співробітники музею зізналися, що голова Мати Харі загубилася. Як припустили куратори, експонат зник ще 1954-го, коли установа переїжджала до нової будівлі. Куди поділася голова, так і не з’ясували.