Допоможи собі сам

Дводенний саміт Великої Сімки (G7), який відбувся у замку Ельмау в Баварських Альпах, знову пройшов без участі Росії. У найближчі роки країну, яка зазіхнула на територію сусіда, не чекають у цивілізованому співтоваристві. Повернутися до клубу "великих держав"  Росія зможе тільки тоді, коли звільнить Крим і відступить з українських кордонів.

Воєнний конфлікт на Донбасі став однією з ключових тем на засіданні G7, хоча 3 абзаци з 18 аркушів підсумкового тексту  явно недостатньо для врегулювання основної проблеми сучасного міжнародного правопорядку. У підсумковій декларації за результатами зустрічі українське питання винесено окремим пунктом. Незважаючи на певні розбіжності країн ЄС у поглядах на конфлікт в Україні і санкції щодо Росії, загалом  на даний момент країни G7 декларують повну підтримку України і одностайно засуджують російську агресію.

Незважаючи на те, що багато країн-членів ЄС відчувають психологічну, медійну, економічну, історичну залежність від Росії, і певною мірою самі потерпають від того, що Росія перебуває під економічними санкціями, знімати їх не збираються. Натомість вкотре наголошують, що вони ще й можуть бути посилені – в разі загострення конфлікту.  "Якщо хтось хоче почати дискусію про зміну режиму санкцій, то дискусія може бути лише про їх зміцнення", - підкреслив Дональд Туск.

Водночас ситуацію навколо Мар'їнки сприймати як погіршення ситуації у лідерів провідних країн світу причин не було. Тут не потрібно мати жодних ілюзій. Нинішнє посилення бойових дій на Сході  – це значною мірою гра м'язами, провокування іншої бойовиками української армії на відновлення повномасштабної війни або підвищення ставок у переговорному процесі.  Дійсно серйозним поштовхом для загострення санкцій можу бути, наприклад, захоплення Маріуполя чи фронтальна атака в бік Артемівська.

Треба мати на увазі, що ЄС завжди дотримується принципу найнижчого спільного знаменника, тобто мінімуму, на який можуть погодитися усі. У разі зниження ескалації на Донбасі  - не мине і півроку – почнуться серйозні заклики про зниження санкцій або поступову відмову від них.

Вони поспішають як при ловлі бліх, а потім бідкаються, що ОБСЄ не помічає факти наступу російських бойовиків

Ймовірно, першими почнуть про це говорити Італія і Іспанія, Греція, які мають історичні симпатії і зобов'язання перед Росією, на території яких дуже серозний агентурний, економічний і особистий вплив і  які насамперед дбають про власні пріоритети і інтереси, а не про якісь там спільні європейські цінності.

Росія має чимало адвокатів й серед представників інших європейських країн. Зокрема, напередодні саміту G7 Франк-Вальтер Штайнмаєр заявив, що він хотів би повернення до формату Великої Вісімки.

Попри те, що основною проблемою, яку обговорювало міжнародне співтовариство під час саміту G7 була російська агресія, в бік України все-таки достатньо чітко пролунав сигнал: без реформ в економіці і державному управлінні нам не допоможе ні фінансова, ні навіть збройна підтримка. Україні дали чітко зрозуміти: за великим рахунком допомогти собі ми маємо самі.

Велика Сімка також заявила про ключову роль ОБСЄ в прагненні досягти мирного врегулювання ситуації на українському сході. Однак поки ОБСЄ має мандат моніторингу, а не врегулювання конфлікту, назвати її діяльність на Донбасі ефективною важко: місіонери насамперед турбуються про безпеку власних співробітників, а не розведення сторін. Окрім того, вважаючи, що у складі ОБСЄ є представники Росії, очікувати вони будуть підтримувати українську сторону, було б дуже наївно. ОБСЄ намагається пройти між краплинками: з одного боку нібито проводити об'єктивний моніторинг, з іншого - не дратувати Росію, закриваючи очі на ті чи інші порушення. 

Для того щоб ОБСЄ відігравала ключову роль у забезпеченні  миру, не говорячи вже про  "примус до миру" – про це навіть не йдеться – має бути інший мандат, зовсім інші потужності , інший склад місії і інші функції.

Вихід з контактної групи  Хайді Тальявіні – далеко не однозначне питання. З одного боку  її призначення було проблемним призначенням, враховуючи її негативний досвід врегулювання російсько-грузинського конфлікту і репутацію людини з подвійним дном,  з іншого – невідомо, чи буде кращим її наступник.

І тут дуже багато питань до нашої дипломатії, яка що далі, то більше виглядає беззубою. Скидається на те, що для Клімкіна, як і для його попередника Дещиці, було більш важливим фотографуватися зі світовими лідерами ніж боротися за правильні ті чи інші призначення. Вони допустили багато інших дипломатичних помилок, а за умов війни за кожну помилку українці платять кров'ю. Тепер українські дипломати наполягають на тому щоб наступника Тальявіні було призначено якомога швидше, хоча насамперед мали б вимагати не максимально швидкого призначення, а максимально вигідного для України. Вони поспішають як при ловлі бліх, а потім бідкаються, що ОБСЄ не помічає факти наступу російських бойовиків. Від того, хто буде наступником, значною мірою залежить і тональність, і активність ОБСЄ.