Льоня + Леся

Історії літератури відомі імена, які уособлювали собою ту чи іншу епоху, особливо до неї не належачи. Так, будучи сучасником Драча, Павличка і Вінграновського, "найкиївськіший" з усіх поетів - Леонід Кисельов (1946–1968) - завжди стояв осторонь літературного процесу, який відродився в Україні за часів хрущовської відлиги.

Загалом феномен Кисельова завжди розглядали за двома категоріями слави. Насамперед – як поетичного вундеркінда, який писав вірші від 13-ти до 22-ти років лише протягом одного десятиліття, а згодом захворів на смертельну недугу, яку лікували усім світом, рятуючи, як тоді казали, майбутнього Лермонтова чи Пушкіна.

По-друге, випадок Кисельова характерний для епохи 1960-х мало не поодиноким фактом поетичної двомовності. Адже, почавши віршувати українською на останньому році життя і маючи у поетичному доробку лише близько сорока українських поезій, 22-літній юнак упевнено залишається в історії української літератури. Але в якій із цих двох "феноменальних" іпостасей він був самим собою?

У книзі про поета "Над київськими зошитами" зібрано твори і спогади про поета. Причому іноді всупереч волі авторів цих самих спогадів, про що в "Українській літературній газеті" заявив близький друг Леоніда Кисельова, літературознавець Лесь Герасимчук, який свого часу оприлюднив у часописі "Слово" цікаву нотатку з життя поета назвою "Льоня + Майя". Про що це свідчить? Насамперед про те, що Кисельов досі живе в серцях, думках і часом навіть печінках наших з вами дорогих сучасників.

Таким чином, у збірці, виданій "Ярославовим Валом", вільно буде знайти відповіді на більшість питань, які стосуються цієї непересічної постаті. Можливо, потім прийде розуміння того, що в українство приходять своїм власним шляхом, і мотивація його вибору у кожного своя.

Навіть у згаданих "зоряних" поетів того часу Івана Драча, Миколи Вінграновського і Дмитра Павличка – це була лише столична ейфорія вчорашніх провінціалів, народжена офіційним дозволом говорити як не на "українські", то хоча б на "загальнолюдські" теми у донедавна задушливій атмосфері сталінського лихоліття. Тому якщо й була мова про Україну у нашого "українського" поетичного бомонду шістдесятників, то не в кращому, ніж у неофіта-росіянина Кисельова, фольклорному регістрі як єдино дозволеному владою форматі національного відродження.

Леонід Кисельов. Над київськими зошитами. - К.: Ярославів Вал, 2014. - 600 с.

Долучайтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та слідкуйте за оновленнями розділу!