M&M для Путіна

Результати візитів канцлера Німеччини Ангели Меркель та президента Франції Еммануеля Макрона спричинили в Україні серйозний політичний резонанс, адже лідери двох потужних держав-учасниць "нормандського формату" виглядали не надто переконливо на тлі господаря Кремля.

Спробуємо розібратися, у чому проблема, і чи справді провідні політики Європи виявилися "цукерочками" для останнього диктатора континенту.

По-перше, Росія не перебуває у міжнародній ізоляції, і з цього приводу не варто тішити себе ілюзіями. У РФ побували протягом останнього часу не лише лідери Франції та Німеччини, але і прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу, який навіть взяв участь у ході "Безсмертного полку" 9 Травня, та директор-розпорядник МВФ Крістін Лагард. Багато політиків Старого Світу відчуває тиск топ-менеджменту власних економік, який зацікавлений повернути business as usual із Кремлем без жодних сантиментів.  А у Європі політики прислухаються до позиції виборців, бо знають, що від них залежить майбутнє їхніх кар’єр.

По-друге, про повернення Росії до G7 та відновлення її в якості "вісімки" не йдеться. Захід змушений рахуватися з ядерним потенціалом та чисельною армією РФ, однак не має намірів залучати її до неформальних переговорів на вищому рівні. У цьому питанні позиції США, Канади та ЄС виглядають узгодженими.

По-третє, політичний діалог є важливою складовою європейського modus vivendi (неформальна згода сторін із різними поглядами на певний об'єкт незгоди — ред.), і немає нічого дивного у тому, що Меркель та Макрон приїздили до Путіна. Вони є учасниками "нормандського формату", який спрямований на врегулювання конфлікту на Донбасі, і зобов’язані підтримувати діалог з одним із учасників гібридного протистояння. До того ж Росія відіграє помітну роль у Сирії та є вагомим економічним партнером Європейського союзу. Не думаю, що європейські лідери намагалися заручитися підтримкою Путіна у майбутній торгівельній війні проти США, хоча той і наголосив під час міжнародного економічного форуму у Петербурзі про потребу "торгівельного миру".

Звісно, є у європейських політиків такий недолік — навіть після анексії РФ Криму та жертв конфлікту на Донбасі вони намагаються дотримуватися правил політичного етикету під час спілкування з Путіним. Та це не означає, що залаштункові подробиці переговорів у Сочі та Петербурзі не потраплять до західної преси: хочі і з певною затримкою, та це відбудеться. Інша справа, що Росія вирішила не тягнути та застосувати гібридні технології на вищому політичному рівні, причому обидва випадки виглядають доволі показовими.

Захід змушений рахуватися з ядерним потенціалом та чисельною армією РФ, однак не має намірів залучати її до неформальних переговорів на вищому рівні

Після зустрічі в Сочі Меркель та Путін проводили короткий брифінг, де представники медіа обох країн мали можливість поставити лише по одному запитанню. Чи варто дивуватися, що з російського боку пролунала зацікавленість долею Кирила Вишинського, напередодні затриманого у Києві (висока публічна активність довкола цього персонажу — хороший показник його важливості для Росії). І Меркель цілком у європейській політичній традиції пообіцяла поцікавитися долею затриманого журналіста у Петра Порошенка. Насправді нічого крамольного, доволі стандартна реакція досвідченого політика, однак разом із підтвердженою Меркель зацікавленістю Німеччини у будівництві "Північного потоку-2" ця маніпуляція привернула підвищену увагу.

Ситуація з Еммануелем Макроном дещо інша. Той відчуває певний тиск суспільства через наміри проводити реформи, а французька політична традиція передбачає не лише активні виступи різних верств населення, але і "особливі відносини" з Росією. Проте Кремлю виявилося цього замало: російська редакція "Радіо Свобода" переконливо довела, що під час прес-конференції російського та французького президентів слова останнього навмисне перекручувалися. Це, до речі, переконливо демонструє рівень довіри між Москвою та Парижем і підштовхує французького президента до адекватних дій у відповідь. Яких, зізнаюсь, багато хто чекав від нього під час візиту до Росії.

Путін вирішив використати європейських політичних важковаговиків як манекенів для демонстрації власної величі та долученості до вирішення світових політичних проблем. На перший погляд, це було переконливо, проте післясмак від цих маніпуляцій навряд чи дозволить російському президенту повторити подібні фокуси під час наступних зустрічей. Вигравши тактично, Путін суттєво підірвав довіру до себе. Господар Кремля звично зробив ставку на внутрішнього споживача інформації.

Припускаю, що російська влада передбачала наслідки оприлюднення даних розслідування Спільної слідчої групи стосовно причин загибелі рейсу МН17. Хоча російський президент затято заперечує причетність своїх військових до цього злочину, і факти, і позиція Нідерландів та Австралії переконливо свідчать про протилежне. Логіка Путіна "ми не визнаємо даних розслідування, бо не брали в ньому участь" не витримує жодної критики, адже "Боїнг-777" було збито над українською територією, а серед його пасажирів не було жодного громадянина РФ.

Які уроки з поведінки Путіна у діалогах з європейськими політиками повинна винести Україна? Перший та головний — четверта каденція російського президента значною мірою буде присвячена дестабілізації ситуації в нашій країні. Приборкання України для Кремля — завдання стратегічної ваги. Тому очікувати від Росії поступок стосовно конфлікту на Донбасі не варто, куди більш вірогідними виглядають спроби збільшення тиску на Україну. Довіряти Путіну не можна.

При цьому нарікати на західних партнерів — контрпродуктивна тактика. Вони не ведуть з Росією бойових дій, захищають власні інтереси, не мають міжнародно-правових зобов’язань (не обіцянок, не гарантій — а саме зобов'язань) щодо надання допомоги Україні. Тому запорукою перемоги у гібридному протистоянні з Росією для нашої держави є насамперед внутрішні зміни, які посилюють Україну.   

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!