Вчений відтворив мову древньої людини

Багато тварин спілкуються за допомогою звуків, але ні у кого немає такого звукового розмаїття, як у людей. За мільйони років еволюція мовного апарату дозволила нам виробити багатий набір фонем і їх варіантів.

Одним з важливих змін стала редукція легеневої альвеоли. Цей своєрідний повітряний мішок розвинений у всіх приматів, а у людини він перетворився в рудиментарний орган. За відсутності характерного виступу під'язикової кістки у скелетів наших предків можна визначити, коли це сталося. У австралопітека афарського, що жив 3 300 000 років тому, він ще є, а у Гейдельберзького людини, що вийшла на сцену 600 тис. років тому, – вже немає.

Барт де Бур з Амстердамського університету (Нідерланди) задався метою почути мова наших далеких предків. Для цього він побудував з пластикових трубок штучний мовний апарат людини. Дослідник пропускав через нього повітря і записував різні звуки. В однієї половини моделей легенева альвеола була архаїчною, а в іншої – сучасна.

Потім фахівець відтворив звуки 22 добровольцям і попросив їх визначити, що це за голосні. Якщо вони відповідали правильно, пан де Бур програвав звук знову, але вже з додаванням шуму, ускладнює розуміння. Якщо відповідь була невірною, рівень шуму, навпаки, знижувався.

З'ясувалося: коли людина чула звук, виголошений без участі легеневої альвеоли, він міг його правильно визначити при більш високому рівні шуму.

Повітряні мішки служили свого роду великими барабанами мовного оркестру, резонуючи на низьких частотах і примушуючи голосні зливатися. Почасти через цей словник австралопітека повинен був бути дуже примітивним в порівнянні з нашим, оскільки слова «мир» і «мер» повинні були звучати для нього однаково.

Цікаво, що цей висновок підтверджують спостереження за солдатами Першої світової. Газ, яким їх труїли, часом збільшував рудиментарні легеневі альвеоли, і деякі бійці починали говорити так, що зрозуміти їх було складно.

Крім того, пан де Бур встановив, що легеневі альвеоли чинили перешкоди роботі голосових зв'язок, ускладнюючи вимова приголосних. Тільки після їх редукції стали можливими слова "розповсюдження" або "рудиментарний".

То якими ж могли бути найперші слова? Австралопітеку, який володів розвиненими легеневими альвеолами, найлегше повинен був вдаватися звук «у».

Численні дослідження показали, що голосні простіше вимовляти після приголосної букви, а з «у» найкраще йде "д". Виходить "ду". Автори фільму «Кін-дза-дза!» Майже вгадали ...

Результати дослідження опубліковані в Journal of Human Evolution.

Читайте також:

Предки людини регулярно їли побратимів

Вчені з’ясували вік Єви

У Саудівській Аравії знайшли спільного предка людини і мартишки