Московіада-да
Хай там як, але у житті та творчості автори сучасної російської словесності виявляються не дуже різними особами.
О, як натхненно пише життя з самого себе у романі "Учитель цинізму" Володимир Губайловський! Зазіхаючи при цьому на альтернативну суть буття вже не як автор-оповідач, а як його "романні" спокусники. Адже це оповідь про те, як фізики стають ліриками, а математики, навіть від початку будучи ліриками, витворюються на циніків. Оскільки на всю цю оксамитову опозицію часів брежнєвської Олімпіади, а також гуманітарний протест з дулями в кишенях і пляшками за пазухою, бардівськими піснями, саморобними віршиками, Райкіним по ТБ і Висоцьким на касетах не лише в героя роману дуже швидко з'являлася стійка алергія.
І розпочинається втеча в альтернативну науку життя, в якій біологія схрещується з матаналізом, а довкола – не сесії чи лекції, а п'яний гуртожиток, студенти-преферансисти, літній Коктебель і дружба з шизофреником-філософом. "Я провадив доволі розхристаний спосіб життя. Іноді ходив на лекції, частіше прогулював і волів стояти за столиком у "Тайвані" та теревенити з Шуриком або Сергійком Шредером про щось нейтральне, наприклад, про історію і поезію".
Воно й не дивно, якщо згадати, що вдома у героя – сама лише бабуся, яка читає на кухні Надсона і Толстого. "Моя мама – лікар. Мій тато – гірничий інженер. А я – бабусин син". Пригадуєте, як у раннього Драча? "Бабумамця, бабутатко, бабусонечко!". Коли ж до правди, то все це так само скидається на "Московіаду" Андруховича і "Математика" Ілічевського. Від першого тут захоплення московською "інтелектуальною" екзотикою, від другого – псевдонауковий контекст алкогольних блукань героя оповіді.
Хай там як, але у житті та творчості автори сучасної російської словесності виявляються не дуже різними особами, сполучаючи в одному флаконі – чи то "нового реалізму", а чи пост-інтелектуалізму – надбання літературно-утилітарного характеру. Таким лірико-епічним чином, відбувається злам канонічного шаблону "великої російської літератури", а також зміщення онтологічних контекстів, коли в одному окремо взятому романі раптом руйнується опозиція високого і буденного, і автор перетворюється на героя з усіма зупинками на шляху до повного жанрового релятивізму.