Чужі любові

Оскільки любов розлита довкола нас у повітрі, і потрібно хіба що не дихати взагалі, аби якось себе убезпечити. Тож час від часу, з невблаганною послідовністю та регулярністю, хтось із знайомих, близьких чи далеких друзів, приятелів, колег та однодумців, обов'язково в когось закохується, і все починається спочатку, і ти маєш допомагати, вислуховувати, радити й застерігати. Адже друзі для того й існують, аби ділитися з ними сердечними таємницями та фінансовими проблемами. І ти стаєш на їхній бік, і намагаєшся підтримати, або принаймні від чогось застерегти, від якого-небудь нерозумного кроку, на зразок одруження, зміни громадянства чи ковтання надмірної кількості снодійного. Й хоча порадами твоїми, зазвичай, ніхто не користується, і снодійне все одно невблаганно заковтується закоханими, і вся твоя життєва мудрість виявляється нічого не вартою, ти все одно не можеш просто так відійти вбік. Оскільки любов потребує нашої участі. Хоча б у якості психоаналітиків.

Чоловіки про любов говорити не люблять. Про жінок загалом – будь ласка, скільки завгодно, душевно, легковажно й невимушено. А ось саме про любов – не надто виходить, щось не спрацьовує, якісь суворі чоловічі механізми заклинюють і розмова обривається. Оскільки чоловіки не мають бути сентиментальними. І ліричними теж не мають бути. Чоловікам личить непоступливість, невибагливість і здоровий скептицизм. Вони готові говорити про коханих жінок, але з певною поблажливістю й дистанційованістю – як про молодших сестер, з якими доводиться жити під одним дахом. Натомість, іноді трапляються такі миті, коли відмикається захисна система й блокуються всі запобіжники, і тоді навіть найсуворіші чоловіки стають відвертими й говорять те, що думають. Зазвичай це трапляється саме в стані гострої закоханості, і як правило під дією алкоголю, хоча в таких ситуаціях алкоголем може бути все, що завгодно. І тоді вони накачуються по саме горло і починають зворушливо нити й переповідати в подробицях історію своєї нещасливої (чи навпаки – щасливої, немає значення) любові, котра розбиває їм серце – ось прямо тепер, у цю мить, розбиває жорстоко й невідворотно. Тож і накачуються вони саме від усвідомлення цієї невідворотності, такої гіркої й такої солодкої водночас. Тоді говоряться речі найбільш приватні й чесні, оскільки для чого щось приховувати й говорити неправду, коли все так чи інакше летить шкереберть, і нічим цьому не зарадиш, можна наостанок хіба що виговоритись, наговорити все, що ти думаєш про цей світ та всіх його святих, не забуваючи нікого, хто винен у всіх твоїх проблемах.

Можливо, такі моменти і є найважливішими в спілкуванні людей. Коли хтось відкривається й на якусь мить стає самим собою, без поведінкових стратегій та іміджевих складових, без показової зверхності й непідробної закомплексованості. Це щедрі моменти життя, їх потрібно цінувати. Адже в більшості випадків ми настільки глибоко ховаємо свої почуття та емоції, що навіть складно іноді визначити – чи були вони, емоції, взагалі, чи ми їх самі собі вигадали. Нам простіше виконувати якісь ролі й триматись знайомих сценаріїв. І лише пияки та закохані лишаються самі собою. Як би від цього не страждали їхні серця. Та печінки.

Ах, як давно це все було. Сто років тому ми стояли в тамбурі московського потяга, добиваючи з горла чергову пляшку. І мій знайомий розповідав мені про неї, говорив, що в них нічого не склалося, що нічого не вийшло, хоча вона йому так подобалась. Та я знаю, говорив я, мені вона теж дуже подобалась. Та я це теж знаю, говорив він, я теж знаю. Так і було – він усе знав про мене, я все знав про нього. І лише вона одна ні про що навіть не здогадувалась.