Коли йдеться про Бабу

"Коли йдеться про Бабу-Ягу, в уяві постає казковий образ, який неможливо сплутати з жодним іншим". "Баран – у багатьох народів символ багатства і доброї долі".

"Бджола належить до чистих, Божих істот і дуже шанована серед людей". "Барвінок – символ життєдайної енергії та невмирущості. Мабуть, саме тому російською він "гроб-трава" або ж "могильница". "Братки – синьо-жовта квітка". "Бузина – проклятий, небезпечний кущ".

Водяник, Домовик, Жаба... Про кого лиш не прочитаєш на сайті, присвяченому Україні! Тут тобі і Кіт: "Зла істота, що володіє надприродною силою". І Кощій, він же Кощій Безсмертний, він же Невмирущий. Тут і Потерчата – померлі й нехрещені, тут і Півень, так само Мертвий. І Папороть, і Песиголовці, і Павук.

Ми інколи забуваємо, що живемо в казковій магічній країні. Але набереш раптом "Україна" в пошуковику, а там відразу ж і який-небудь Вій з Бабою-Ягою в парі вигулькнуть. Далі цього ми, на жаль, не пішли. Писанки, вишиванки, вулики, сирні коники…

Бо які ще в нас із вами лишились атрибути українськості й магічного суверенітету? Якщо забули, не переймайтесь – на всіх тих сайтах вам відразу ж нагадають. Ба більше – запропонують купити і принести вдома в жертву всім українським богам, скажімо, ляльку-мотанку ручної роботи за 700 гривень.

Ну, або трохи дешевшу, проте не менш цінну за своїми магічними властивостями декоративну тарілку з написом "Привіт з Єлисаветграда!". Обереги, дощечки з ручним розписом, спотворені й солом'яні українські хати, брилі від сонця – швидше за все, китайські.

Ароматизовані сердечка ручної роботи, найдешевші. Льняні сувої з написом "Женская молитва" і текстом: "Господи, дай мне мудрости понимать мужа".

А я ще зрадів було, що знайшов справдешній сайт про Україну!

Однак у нас іще нічого – все м'яко, з гумором, і, головне, жодна церква не проти. Складніше сусідам-росіянам. Полювання на відьом там відкрили офіційно, троє з них уже сидять у темниці, чекають, поки спалення на вогні затвердять на найвищому рівні, всією Думою.

Хоч і в нас тепер така жінка, якої смертельно боїться головний правитель магічної країни, на жаль, сидить. Ні щоденні молебні чи там показне носіння натільних хрестиків і вузликів від вроків, ні воздаяння дарів святим отцям з УЄФА не принесли йому душевного спокою.

А скільки ще всього буде зроблено, щоб задовольнити неспокійне серце правителя! Скільки всього попереду!

Нічого, головне – щоб магічна індустрія не збавляла обертів. Он сусіди-росіяни вже навчилися робити бізнес на страхах і неврозах свого царя-батюшки, продають у метро й переходах відьомські мітли та шапки з написом "Pussy Riot".

І ми звикнемо так жити, навчимось. У наших-бо містах і селах чого тільки не водиться: і чупакабри, і домовики, й перевертні. В новинах постійно показують, як вони п'ють кров свійських тварин, топчуть жито-пшеницю. Вже цього літа неврожай від них, ви не знали? Це все нечиста сила, це вона.

А був ще на Франківщині випадок. Мужній чолов'яга відрубав задні лапи псові, який удосвіта пробрався у хлів і здоїв корову. А потім ще намагався втекти на всіх чотирьох, прихопивши в пащі дійницю.

"Рушниця, із якої вистрелиш у собаку, одразу зіпсується й буде непридатна для полювання. А тому, хто здере шкуру із собаки, не можна цілий рік ходити до церкви, бо гріх".

Так у народі застерігали від жорстокого поводження із собакою, що його вважали першим помічником. І навіть якщо він вкусить людину, то сам же й вилікує: рану слід засипати попелом із його перепаленої шерсті.

Але традиції карати відьом, перевернутих у собак, ніхто не скасовував. От цього разу бідоласі й дісталось по лапах. Нічого не поробиш – нечисту силу спинити мус.

Передчуваючи ваш сум з приводу цієї правдивої, а не магічної історії, розповім її щасливий, принаймні для самої скривдженої тварини, кінець.

Добрі люди, побачивши, що пес із відрубаними лапами в ту ж хвилину не перетворився на порубану відьму, виправдали його, пожаліли і відвезли у ветлічницю.

Окропили там пса живою водою, обмили, оживили. Відтяті лапи, правда, приростити не вдалось, бо забули оригінальний текст замовляння на прирощування. Проте знайшлися в районі меценати і подарували псові собачий візок.

Довго-предовго все це тривало, не так швидко, як я вам розповідаю. Довго був пес серед добрих людей, довго жив у заможній господі, помалу катав подвір'ям свої нові лапи.

Люди полюбили пса, впевнилися, що молоко у корови більше не пропадає й вирішили, що буде пес тепер їх годувати, їздити на всеукраїнські, а потім і міжнародні змагання безлапих псів. Здобувати медалі, охороняти дім від нових набігів нечистої сили.

Але пес – не так сталося, як гадалося! – таки був відьмаком. Уночі зробив підкоп під парканом і втік із господи на своїх прудких колесах. Та й так, що дорогою аж курява три дні стояла.

І якщо вже й пес вибрав не животіння, а волю, то як ми, люди, можемо оце все терпіти?