Місія в Давосі

У моїй подорожі в Давос (якщо бути точнішим, то до залізничної станції Давос-Плятц) найкраще – це останній відтинок між Ляндквартом і згаданою кінцевою станцією.

У Ляндкварті слід перейти на платформу метрової завширшки вузькоколійки і пересісти до яскраво-червоного вагончика "Ретіше Бан".

Таким чином умить перетворюєшся на персонажа анімаційного фільму, що вирушає в казкові гори іграшковим потягом, щоправда, сильно збільшеним.

Свого часу ми з друзями так само пускалися в гори червоними потягами. Ті гори однак були не Альпами у швейцарському кантоні Ґраубюнден, а західноукраїнськими Карпатами. Звідси й решта відмінностей, про які ви здогадуєтеся.

Наша "червона рута" не виглядала казково – це по-перше. Крім того, в ній було незручно і брудно, запахи також не віщували скорого занурення в цілюще гірське повітря. Пасажири не лише виглядали бідними, але і справді такими були. Зате їх набивалося страшенно багато, значно більше, ніж пасажирів "Ретіше Бан".

"Червона рута" бувала настільки переповненою, що ледве їхала. На кожній зупинці пасажирів радше додавалося, ніж віднімалося. "Червона рута" була гумовою – от у чому ще одна відмінність. Утім, були в неї й деякі переваги.

Скажімо, ви могли подорожувати без квитка, заплативши до кишені так званим "контролерам" значно меншу суму. Протягом усієї подорожі ви мали змогу купувати зі знижкою найрізноманітніші товари, олівцями-зошитами починаючи і пивом-горілкою не закінчуючи – їх увесь час розносили вагонами незліченні продавці-аматори.

Нічого такого "Ретіше Бан" ніколи не запропонує. Згодом я дізнаюся, що ця залізниця є майже ровесницею нашої – її відкрито 1888 року, а "червонорутівська" колія між Станіславовом і Раховом стала до ладу 1894-го.

Проте друга технологічно там і залишилась. У той час як перша навіть випереджує теперішнє ХХІ століття.

Дві сестри – дві долі.

До Давосу я їду щасливішою з них.

Зиму в Давосі я можу лиш уявляти. Усіх цих незліченних ВІП-ів на гірських лижах. Останні вже навіть і в нас стали невід'ємною ознакою високого (аж до найвищого) соціально-майнового статусу. Гірські лижі є знаряддям олігархату.

Бізнесовий та політичний успіх вимагає гірськолижності. Найвищі посадові особи світу, прибувши до Давосу, намагаються стати на лижі і з'їхати з вершин у супроводі цілого шлейфу охоронців та радників.

Як же це виглядало в часи Томаса Манна? На думку спадають лише сухотники, що годинами ціпеніють на балконах, наповнюючи легені рятівним гірським повітрям.

Їхні сомнамбулічні прогулянки стежками довкола санаторіїв. Їжа й сон, їжа й сон, як пише томасманнівський Касторп. Їжа, сон і, напевно, декадентський поствікторіанський секс, остання втіха сухотників.

До мене раптово доходить сенс вельми популярної серед наших карпатських санаторіїв назви "Гірське повітря".

Чорт забирай, слід було приїхати сюди в січні-лютому! Спостерігати за переповненням, перенаселенням, за метушнею асистентів, референтів і менеджерів, за прес-секретарями на снігоходах, за броньованими гусеничними тачками ціною від півмільйона і вище, за гелікоптерами в небі, за репортерами в кишені, за їхньою тиснявою перед Конгрес-Центром, за мобільними бригадами охоронців, гостес та всіма іншими ескортами.

Просиджувати ночі в піано-барі "Тонік", нашпигованому тими ж асистентами, референтами, менеджерами, масажистами, водіями й пілотами. Виловлювати чутливим вухом плітки та іншу інфу.

Відчути себе непомітним Інкоґніто на периферіях Глобальної Події, вже майже причетним до її доленосних розмов і рішень.

Заводити принагідні знайомства в саунах, джазових клубах, на променадах, процвиндрювати кишенькові в казино і там-таки вигравати значно більші, запаморочливі суми.

Через вікно одного з номерів на третьому поверсі вибратися на дах, окинути поглядом усю Європу з її найвищого міста і знайти в оптичному прицілі вайлувате тіло того, заради кого ти тут.

Натиснути на спусковий і, вміло не зачепивши жодного з кількох десятків охоронців, покласти край усім стражданням народу, або, як це називають на Давоському економічному форумі, "покращити стан світу".

Що далі? Невідомо. Далі все тільки починалося б.

Але отого клятого закону він уже б точно не підписав.