Поганий мир кращий за війну. Погляд з Берліна

Німецька політична еліта засудила захоплення Дебальцевого. Але її зовнішньо-політична мантра залишилась при цьому незмінною: конфлікт між Україною і Росією потрібно вирішувати політичними інструментами. Дебальцеве – виняток (доволі прогнозований ще під час переговорів), але ще не провал Мінськa-2.

Більше того, поразка української армії у битві за Дебальцеве трактується Берліном саме як додаткове підтвердження того, що врешті військове протистояння з Росією буде не на користь України. А постачання дефензивної зброї Сполученими Штатами навряд чи досягне таких об'ємів, щоб змінити баланс військової сили на користь української армії. Радше, це лише призведе до нової ескалації військових дій. Відповідно, уникнути нищівної військової поразки і досягти миру Україна може лише політичними інструментами. Мінськ-2 є таким політичним інструментом.

При цьому Німеччина не має жодних ілюзій щодо слабкості Мінських домовленостей, але вважає їх тією соломинкою, за яку ще варто триматися – заради миру. На думку Берліна, Україна зможе виграти у конфлікті з Росією лише оминувши опцію повномаcштабної війни і досягнувши стабільного перемир'я.

Таке бачення німецького уряду щодо вирішення конфлікту базується не стільки на історичному пацифізмі, що панує у німецькому суспільстві після Другої світової війни чи на острахах перед Росією з її атомним арсеналом або ж економічними втратами німецького бізнесу. Просто німецькa політична еліта розуміє, що так звана "українська криза" є віддзеркаленням кризи режиму Путіна, який намагається дискредитувати демократичний рух Майдану і звести його здобутки нанівець та додати легітимності власному режимові через зовнішню агресію. Бо Україна з консолідованим проєвропейським суспільством, з демократичними державними структурами без корупції і з верховенством права, з реструктурованою економікою є загрозою путінському режимові.

У цьому баченні німецького уряду Україні та її внутрішнім перетворенням відведено центральне місце. Тільки швидкі політичні, правові, економічні реформи в Україні та консолідація громадськості навколо цих реформ можуть завадити режиму Путіна і навіть пришвидшити його кінець. Подальша ескалація та затяжна війна відсуватимуть реформи на другий план, що може призвести до економічного краху і радикалізації українського суспільства.

Німеччина не має жодних ілюзій щодо слабкості Мінських домовленостей, але вважає їх тією соломинкою, за яку ще варто триматися

Щоб виграти війну, часом треба програти битву. В Берліні вважають, що реформи потребують насамперед миру, навіть поганого. Тому в короткостроковий період Україна має бути готова до болючих компромісів, які б дозволили їй досягти успіху у довгостроковій перспективі. В свою чергу, німецький уряд готовий допомагати Україні – фінансово та експертно – у проведені реформ. Адже їхній успіх буде і зовнішньополітичним успіхом канцлера Меркель, яка останнім часом доклала багато зусиль для досягнення домовленостей про перемир'я. А провал реформ та військова ескалація в Україні будуть і її політичним фіаско – недаремно політичні опоненти Меркель та її уряду поспішають декларувати провал Мінськa-2.

Наразі Меркель декларувала довгострокове бажання її уряду домагатись імплементації Мінськa-2 і допомагати Україні з реформами. Під час свого виступу на Мюнхенській конференції з безпеки канцлер порівняла Україну з ФРН. Не маючи можливості протистояти радянській армії військовими методами, тодішній уряд ФРН тимчасово змирився з розподілом Німеччини і спрямував зусилля на післявоєнну відбудову державних структур та економіки . Довелось чекати 29 років, поки система НДР не зруйнувала сама себе зсередини і Берлінський мур не був знесений самими східними німцями.

Це історичне порівняння має одну ваду, що наразі стоїть на заваді реалізації такого довгострокового "плану Меркель": лінія розподілу на Сході все ще залишається лінією активного військового фронту, і в України бракує сили, яка би спинила чи хоча б заморозила цю лінію (як це зробили тоді західні союзники у ФРН).

За подальшої ескалації конфлікту, особливо якщо "проросійські сепаратисти" атакуватимуть Маріуполь чи Харків, Німеччина та Європейський союз прогнозовано вдадуться до нових санкцій (деякі навіть уже погоджено), щоби досягнути нового компромісу (Мінськ-3, 4...). Але санкції діють довгостроково, та й чи буде тиск Європейського союзу достатнім, щоб заморозити лінію конфлікту? Чи поспішатиме український уряд з реформами у разі, якщо перемир'я вдасться досягти?

Відповідей на ці питання наразі немає. Певним є лише те, що чим примарнішими будуть ставати мир і реформи в Україні, тим скоріше німецький уряд буде відсторонюватись від "української кризи". До того ж позицію Меркель на захист України ускладнюють "друзі Путіна" в Німеччині, які активно пропагують геополітичну інтерпретацію конфлікту як протистояння Заходу (насамперед Сполучених Штатів) і Росії. Україні в такому дискурсі відводиться другорядна роль.

Країна з корумпованими державними структурами і олігархічною економікою, за цією інтерпретацією, не вартує того, щоб Німеччина вступала в конфлікт з Росією. Та й занадто мало знає середньостатистичний німець про Україну, щоб відчувати з нею якусь культурну чи історичну спорідненість. За таких умов будь-яка допомога Україні буде трактуватись як марне витрачання ресурсів німецьких платників податків, яка й ще через санкції проти Росії коштує німецькій економіці робочих місць. А постачання військової допомоги (якщо США таки наважаться на цей крок), стане ілюстрацією залученості Сполучених Штатів до цього конфлікту і лише підіграє антиамериканським настроям у німецькому суспільстві. І це може коштувати канцлеру Меркель громадської підтримки у її політиці на захист України.

Тож підтримка України Ангелою Меркель і її урядом обіцяє бути довгостроковою, але не беззастережною і не безмежною. Скоріш за все, вона обмежиться політичним тиском і санкціями щодо Росії та економічною допомогою Україні для проведення реформ. Канцлер Меркель у супроводі французького президента Франсуа Олланда - це єдина "миротворча місія", яку готове наразі надати німецьке суспільство Україні.