Шевальє Перевернигорщик

Щороку тисячі громадян України висловлюють бажання змінити своє ім'я та прізвище. Ну, коли переміна стосується повернення дошлюбного прізвища чи зміни прізвища на прізвище вітчима, який фактично виховував ту чи іншу особу, зрозуміти можна.

Можна зрозуміти і Марійку Серун, яка не забажала надалі бути об'єктом насмішок, або ж Петра Бздюка. І йому, напевно, було теж не солодко. Більш сумнівними виглядають страждання Галини Пуркало. Але і її спробуємо зрозуміти. Проте коли людей дратують прізвища, що походять від їхніх родових тотемів – Кабан, Баран, Козел, Цап, Гуска – о-о, тут уже можна тільки поспівчувати розумовим здібностям.

Зазвичай такі люди для початку міняють наголос. "Я не КабАн, а КАбан", що звучить і геть кумедно. Як і БАран, і КОзел. Люди просто не розуміють цінності такого прізвища, котре насправді є найдавнішим, бо походить ще з епохи кам'яних сокир.

Але зникають і такі давні й цікаві прізвища, як Панібудьласка, Тягнирядно, Перевернигорщик. Колись за совєтів я побачив у російській газеті дослівно таке написання - Тягны-Рядно.

Вони нагадують мені і ті тихі маленькі вулички, які не заслужили на те, аби носити ім'я якогось великого чоловіка, і весь час муляють примітивну свідомість їхніх жителів: Під Дубом, Крива, Сліпа, Заболочена... Не хочуть люди ні жити на таких вулицях, хоча і це своєрідна історія, ані носити стародавні прізвища.

А тепер зникають і геть невинні прізвища. І то тільки з тої причини, що їхнім власникам припекло взяти прізвища кумирів із телесеріалів та книжок. У Харкові один підприємливий чоловік змінив своє ім'я і прізвище на Гаррі Поттер і під цим іменем уже видав у тому ж Харкові кілька книг. Книги, правда, є чистою компіляцією із інших видань, але оформлені саме під романи про англійського хлопчика-чарівника.

До тих оригіналів, які під час перепису 2001 року записувалися в ельфи, гноми і русини, додалися за останні роки дуже цікаві клієнти і пацієнти. Якийсь Юрій Володимирович відтепер уже Гйоргій Вурдалакович, Михайло Ізраілевич – Мірам Сапфлуірович, Юрій Петрович – Дюк Флінт. А громадянин Шабала вирішив мабуть податися на прийом до екс-президента, бо змінив своє прізвище на Кучму. Овхонда став Шевальє, Двірний – Морару, Северин – Нортоном, Морозов – Фаллгоуррі, а Дурило, як у казці, – Царем, Гладун тепер не хто інший, як – Ван Аалст, а Барвінок – О'Порті.

Якась Марина, видно, записавшись у секту, вибрала собі чудернацьке ім'я Ойллауйллія. Василь, який став Роландом, від зміни імені не перестав бути селюком. А з Олени вийде така Євангелія, як з Галини – Електра, а з іншої Галини – Християнка, або з Едуарда – біблійний Єздра.

Симоненко – прізвище поширене. Але, видно, комуніст Симоненко так уже допік своєму однофамільцеві, що той поміняв прізвище на Христов. Добре, що не Христос.

Загалом щороку до органів реєстрації актів громадянського стану звертається понад 20 тисяч українців з тим, щоб поміняти своє прізвище, ім'я та по батькові.

Вочевидь наспіла пора узяти імена та прізвища під державний захист. А то років за сто за нашими прізвищами важко буде визначити націю.

Дивно, що нікого чомусь не муляє інша проблема: зрусифіковані прізвища: Бураченков, Коваленков, Петриченков і т. д. Наприклад, у Прибалтиці уже давно зайнялися редагування прізвищ, не тільки повертаючи первісне звучання, але й надаючи слов'янським прізвищам прибалтійського звучання.

Та не тільки імена і прізвища потерпають. Назви міст і сіл за час русифікації зазнали диких змін. Співачка Настя Приходько написала, що усі населені пункти Донбасу треба зукраїнізувати.

Дуже здорова думка, яку я висловлював ще на початку Незалежності. Тільки Настя обмежилася чомусь самим Донбасом, коли у нас вся Україна загиджена імперськими назвами і різними покручами. На жаль, самі ж жителі доволі патріотичних міст, таких як Дніпропетровськ, Кіровоград, Дніпродзержинськ, Орджонікідзе ще й досі не дозріли, щоб перейменувати ці міста. Цікаво, що Росія давно вже це зробила і нема в них ані Калініна, ані Свєрдловська, ані Лєнінграда.

Але окрім таких виразних сталінських рудиментів є ще й міста з дефісом. Це все теж залишки старої імперії, бо ці назви українських міст дублювалися в Росії. І дарма, що українські назви якраз були автентичними, а російські другорядними, саме наші міста отримали це уточнення: Кам'янець-Подільський, Могилів-Подільський, Переяслав-Хмельницький, Новгород-Сіверський, Володимир-Волинський, Кам'янка-Дніпровська, Камінь-Каширський і т. д.

Усі ці назви теж треба зредагувати, бо в них просто нема сенсу. Це стосується і деяких подвійних назв у Галичині – бо це вже рудимент польського панування: Рава Руська, Кам'янка Бузька...

Або така кумедна річ: Південна залізниця. Як називалася за царя-батюшки, так і досі. Хоча з точки зору Києва вона не така вже й південна. Або Південно-Західна залізниця, якій уже майже півтораста років з центром у Києві. Хоча Київ ні не на Півдні, ані не на Заході.

Ще донедавна відлік кілометрів на стовпчики на наших коліях був розташований по спадаючій у напрямку Москви. Не знаю, чи щось змінилося. Якщо ні – то це ще один щупальце спрута, який міцно тримає нас в лоні кацапізму.