Снам не накажеш

М'ясиво, яке вони смажать на своїх щорічних зустрічах, нагадує велетенські шашлики. Дехто в нашому товаристві тут-таки зауважує, що 90-річним бабусям і дідусям (якщо вони, звісно, хочуть знову прийти сюди через рік) не можна їсти так багато м'яса, ще й смаженого.

Не можна пити стільки вина. І взагалі – так щиро радіти життю. А ще – розповідати про своє щасливе українське дитинство. Точніше – свої сни про те, що воно, виявляється, було щасливим.

"О Шабо, рай на землі, мій Едем і моя колиска", – всміхається просто у фотокамеру один із дідусів. "Ми провели там найкращі роки нашого життя, – вторують йому якісь чи то дружини, чи сестри. –

Нам і досі сняться ці схили всуціль у виноградниках, зелені пагорби над лиманом, музика, що її слухали і співали наші батьки, весь той побут. Багато сонця, що освітлювало кожен наш день. Привітні працьовиті люди".

Слухаєш так, ніби розповідають про ще одне поселення в їхньому кантоні Во. А, може, про околиці Лозанни, в якій вони тепер щороку зустрічаються? Доглянуті білозубі стариґані, українські франкомовні швейцарці, народжені в нас на Одещині.

Не над Женевським озером, а над Дністровським лиманом. Утім французькою Женевське озеро також "лиман" – Lac Léman. Спробуй відрізни ту батьківщину від цієї!

Насправді немає нічого легшого – так змінилося Шабо, відколи їх у ньому не стало.

Після Другої світової війни ті з них, кого не встиг понищити репресіями сталінізм, таки виїхали і завдяки цьому врятувались. Тепер наш Південь з його повсюдною невлаштованістю, будяковими полями замість виноградних і пшеничних, не надто схожий на рай з їхніх снів.

Похилі старі хатки, а біля них, за високими парканами – відразу ж нові бетонні. Тут усе – і роками немиті запилюжені вікна, й незліченні продавлені сотнями принагідних спітнілих тіл ліжка чекають на щорічних літніх відпочивальників.

Місцеві мешканці надають перевагу не вину, а пиву. Вони не знають, що їхнє село знаходиться на одній географічній широті з Бордо й Бурґундією. Себто вино і виноград повинні стати б і їхньою долею.

І все-таки снам не накажеш. У колишньому Аша-Абазі й досі м'який клімат і багато садів. Тут і досі дозріває вино. У виноградниках захований старий швейцарський цвинтар. Вони стали одним цілим – давні лози і люди, що приїхали сюди у пошуках нового життя майже 200 років тому.

Переселенці, що везли у своїх клунках трішки Швейцарії. Це вони зробили місцеве вино і якіснішим, і відомішим. Александр І, російський імператор, знав, кого він запрошує на ці щойно перехоплені в турків території.

Проте вино тут було завжди. І за древніх греків, і за скіфів. І за турків з татарами теж. Земля зобов'язує. Тобто земля первинніша, ніж люди. Іншими словами – вона і робить з нас людей. Рослини сильніші за нас, а природа загалом – і лагідніша, і владніша.

Вона бере до себе й не відпускає. Потрапляєш під її вплив, а далі просто пливи за течією, виконуй її задум.

Мені про Південь, про його особливу тугу, згадалося ще й таке. Кілька років тому в Бахчисараї я теж почув про сни. Ми зайшли того надвечір'я в гості до кримських татар – скуштувати їхньої кави та відпочити від цілоденної спеки. Нас зустріли кілька молодих чоловіків.

Один попровадив нас углиб саду, де ми вдячно вмилися джерельною водою з водограю, а наш господар подавав кожному його свіжий рушник.

Потім ми насолоджувалися кавою в запашному прохолодному погребку. Атмосфера сприяла розмові – ми головним чином запитували.

"Це місце, – розповідав ще один молодий чоловік, пригощаючи солодощами, – вся ця долина з кожним виямком і кожним кущем чи деревом десятиліттями снилися моєму дідові.

Я народився вже в Узбекистані, я цього в дитинстві не міг бачити, але дід розповідав так, що його сни стали моїми. Коли я вперше прийшов сюди років із десять тому, то відразу ж усе впізнав. Ніби це я тут народився. От лише дід не зміг повернутися, бо не дожив."

У ті дні телевізія показувала локальні зіткнення між кримськими татарами та якимись черговими "казаками". Місцева влада планувала стерти з лиця землі старий татарський цвинтар і заасфальтувати територію під ще один міський ринок.

Той чоловік, що говорив про дідові сни, насправді мав на увазі саме це. Але в його мові жодного разу не з'явилося слово "протистояння".

Тоді я й подумав про те, а які сни можуть снитися всім отим людям із протилежного боку – всіляким "казакам" та міліціонерам. Середня смуга Росії? Берізки? Тумани над болотами, карельські сосни?

У їхніх же дідів також була якась батьківщина?

Юрій Андрухович