Велика китайська стіна

Нещодавно розмовляв із китайським студентом, котрий навчається в Харкові. Виявився енергійним і цілеспрямованим юнаком. Добре говорить російською, з вкрапленнями сленгу та ненормативної лексики, час від часу вживає українські слова. Грає в баскетбол.

Весь час працює – то в ресторані, то в клубі, навіть на ринку підпрацьовував. Тепер викладає китайську. На типових китайських базарних працівників не схожий.

Походить із інтелігентної родини, тато – член партії. Себе вважає атеїстом, говорить, що сьогодні для Китаю це нормально. Так само нормально поєднувати буддизм із маоізмом.

Говорить також, що Україна йому подобається, але після навчання він обов'язково повернеться додому. Дипломи наші, говорить, у них цінуються, тож усе нормально – буде працювати перекладачем або гідом.

"Ну добре, - питаю його. – А що тобі в нас не подобається?". "Не подобається ваша лінивість, - відповідає він, - ви можете будувати один будинок кілька років. Тоді як ми, китайці, збудували б його за три місяці".

"Ти ж розумієш, - пояснюю йому, - ми б його теж збудували за три місяці. Якби це комусь було потрібно".

Не знаю, чи він зрозумів, про що я. Але мені здалося, що я його зрозумів. Себто, я далекий від того, аби повторювати слідом за ним, що ми, українці, ліниві та безініціативні. Хоча десь так воно і є.

Просто з його, іммігрантської точки зору, це особливо кидається в очі. Втім, проблема тут не лише в нас. Насправді це така доволі розповсюджена точка зору прибульця на країну, до якої він прибуває, та людей, які в цій країні живуть.

Незалежно від того, де ти народився – в червоному Китаї з його диким державним капіталізмом, чи в незалежній Україні, з її тупиковим шляхом розвитку, потрапивши до іншої країни, ти помічаєш безліч речей, котрі тобі видаються дивними та незакономірними, і котрі ти, маючи можливість, обов'язково змінив би, внісши свої корективи.

Іноді ти навіть кидаєшся щось міняти, іноді тобі це навіть вдається. Є такий різновид іммігрантів, котрі тікають зі своєї країни не так від безвиході, як від бажання реалізуватися, і знайшовши місце, де можна використати всі свої сили, знання та вміння, вони охоче цією можливістю користуються.

Ясна річ, що для таких прибульців усе місцеве населення, з його інертністю та нехтуванням очевидних проблем, виглядає лінивим та неповоротким. Зрозуміло, що збоку саме таким усе й здається. Очевидно, що в багатьох випадках так воно насправді і є.

Хоча найпростіше в цій ситуації, звісно, на жодну критику не реагувати. Чим ми, зазвичай, і займаємось.

Залишаючи батьківщину, пускаючись світом і покладаючись на вдачу та власні сили, ми починаємо більш уважно ставитись до обставин, в яких опинилися, та перехожих, із якими маємо справу.

Нове життя й нові лаштунки, до яких маємо звикнути, викликають недовіру, котру може подолати лише бажання щось змінити, вирватися, лишити позаду всі свої проблеми та негаразди.

Часто іммігранти мають куди більше енергії та драйву, оскільки за їхніми спинами привидом стоїть розчарування, тіні минулого, все те, що вони кинули, що вони втратили, чого позбулися.

Ці тіні підганяють їх, примушуючи швидше дихати, гостріше бачити світ, лютіше пробиватися крізь застояне важке повітря вигнання. Звісно, порівняно з ними місцеве населення нагадує ветеранів армії, котра все безнадійно програла. Хоча самі ветерани, переконаний, можуть із цим не погодитись.

Еміграція – річ узагалі непередбачувана. Ніколи не знаєш, де й коли опинишся. Навіть найбільші патріоти змушені час від часу зриватися з насиджених місць, шукаючи кращої долі чи просто порятунку в незнайомих місцях.

Мені особисто шлях вигнання ніколи не видавався продуктивним, я завжди був переконаний, що все найкраще Господь лишає для нас недалеко від тих місць, де ми народилися.

Проте, я так само був переконаний, що коли це дуже необхідно, він, Господь, кладе все, що нам необхідно, нам на спину, й скеровує нас у необхідному нам напрямку.

Можна при цьому опиратися, можна не опиратися. Так чи інакше все складеться найкращим для нас чином. А навіть якщо не складеться – все одно це буде найкраще, що могло з нами статися.