Яке церковне свято в Україні 24 липня

24 липня (6 серпня), в православному календарі день пам’яті святих мучеників Бориса і Гліба. Борис і Гліб були молодшими синами великого князя Володимира Великого — хрестителя Київської Русі. Вони народилися наприкінці X століття та виховувалися в християнській вірі після Хрещення Русі 988 року.

Борис вирізнявся мужністю, добротою та любов’ю до Святого Письма. Він був вправним воїном, але водночас славився лагідною вдачею та глибокою побожністю. Гліб був молодшим братом, якого сучасники описували як щирого, покірного й милосердного юнака.

Після смерті князя Володимира 1015 року між його синами розгорнулася боротьба за владу. Один із братів — Святополк — прагнув одноосібно правити Київською Руссю. Щоб усунути можливих суперників, він наказав убити Бориса та Гліба.

У цей час Борис повертався з військового походу. Його дружина пропонувала зібрати військо й виступити проти Святополка, однак князь відмовився. Він не хотів починати міжусобну війну та проливати кров своїх співвітчизників. Борис прийняв свою долю зі смиренням і молитвою.

У ніч проти 24 липня 1015 року (за новим стилем) наймані вбивці напали на князя. Навіть після смертельних поранень Борис молився за своїх ворогів.

Невдовзі схожа доля спіткала й Гліба. Його обманом викликали нібито до хворого батька. По дорозі князь дізнався про смерть Володимира та Бориса, але уникнути переслідування вже не зміг. За наказом Святополка його було вбито власним кухарем.

Особливість подвигу Бориса і Гліба полягає в тому, що вони загинули не за відмову зректися віри, як багато ранньохристиянських мучеників. Їхній подвиг полягав у добровільному непротивленні братовбивчому насильству.

Саме тому Церква називає їх страстотерпцями — святими, які наслідували терпіння Ісуса Христа, не відповідаючи злом на зло. Їхня поведінка стала символом християнської любові, прощення та відмови від помсти навіть перед обличчям смерті.

Церковне свято 24 липня — день пам’яті святої великомучениці Христини і преподобного Шарбеля

За церковним переданням, Христина жила у III столітті в місті Тир, що розташовувалося на території сучасного Лівану. Вона народилася в заможній язичницькій родині. Її батько Урбан був впливовим правителем міста та ревним прихильником язичництва.

Вражений красою доньки, батько вирішив ізолювати її від сторонніх людей. Для Христини було збудовано високу вежу, де вона жила серед розкоші. Там знаходилися золоті та срібні статуї язичницьких богів, яким дівчина мала приносити жертви.

Самотність стала для Христини часом духовних роздумів. Спостерігаючи за красою природи, зоряним небом і навколишнім світом, вона почала замислюватися, хто створив усе живе. Дівчина дійшла висновку, що численні язичницькі ідоли не можуть бути справжніми богами.

За переказами, їй явився ангел, який відкрив істину про Ісуса Христа та християнську віру. Після цього Христина увірувала в Єдиного Бога, почала молитися та остаточно відмовилася поклонятися ідолам. Одного дня вона розбила всі язичницькі статуї, що знаходилися у вежі, а дорогоцінні уламки наказала роздати бідним.

Дізнавшись про вчинок доньки, Урбан розлютився. Він вимагав, щоб Христина зреклася Христа й повернулася до язичництва, однак дівчина твердо відмовилася. Тоді батько наказав жорстоко бити її, ув’язнити та піддати численним катуванням. Попри фізичний біль, Христина залишалася непохитною у своїй вірі та безперестанку молилася. За церковними переказами, Господь неодноразово чудесним чином зцілював її рани, що дивувало навіть тих, хто був свідком катувань.

Після смерті Урбана переслідування не припинилися. Наступні правителі також намагалися змусити Христину зректися християнства. Її кидали до в’язниці, намагалися втопити, спалити, піддавали іншим тяжким мукам. За переказами, Господь щоразу зберігав її життя, а багато людей, побачивши ці дива, самі приймали християнську віру. Зрештою мучителі наказали стратити Христину. Вона прийняла смерть із молитвою, залишившись вірною Христові до останнього подиху.

Преподобний Шарбель народився 8 травня 1828 року в невеликому ліванському селі Бекаа-Кафра. При хрещенні хлопчик отримав ім’я Юсеф Махлуф. Його родина була побожною та жила скромно, займаючись сільським господарством.

Батько помер, коли Юсеф був ще дитиною, тому вихованням хлопця займалися мати та дядько. З ранніх років він вирізнявся любов’ю до молитви, часто усамітнювався в печерах або тихих місцях, де проводив час у роздумах про Бога. У 23 роки Юсеф залишив рідний дім і вступив до монастиря Маронітської Церкви. Тут він отримав чернече ім’я Шарбель — на честь одного з ранньохристиянських мучеників.

Після кількох років навчання Шарбель склав монаші обіти та був висвячений на священника. У монастирі він жив надзвичайно просто. Його день складався з тривалої молитви, фізичної праці, посту та богослужінь. Він уникав зайвих розмов, дотримувався мовчання й прагнув повністю присвятити своє життя Богові. Брати-монахи згадували, що Шарбель вирізнявся смиренням, доброзичливістю та готовністю допомогти кожному, хто звертався до нього.

Після багатьох років монашого життя Шарбель отримав дозвіл оселитися в монастирській пустині — невеликому відлюдному місці неподалік монастиря. Там він прожив понад двадцять років. Його життя стало ще суворішим: більшу частину часу він проводив у молитві, роздумах над Святим Письмом, пості та праці. Святий майже не залишав своєї келії, а єдиним винятком було звершення Божественної літургії та виконання необхідних монастирських обов’язків.

Наприкінці грудня 1898 року під час звершення літургії Шарбель переніс інсульт. Його перенесли до келії, де він кілька днів перебував у тяжкому стані, безперервно молячись. 24 грудня 1898 року преподобний мирно відійшов до Господа.

Церковне свято в Україні 24 липня за старим календарем

За старим календарем 24 липня в Україні вшановували пам’ять княгині Ольги. Після загибелі свого чоловіка, князя Ігоря, Ольга мудро правила державою, зміцнюючи її та проводячи важливі адміністративні реформи. Близько 957 року вона охрестилася в Константинополі, отримавши християнське ім’я Олена. Повернувшись до Києва, княгиня активно поширювала християнську віру, будувала храми та підтримувала перші християнські громади.

Прикмети 24 липня

• Якщо зранку випала рясна роса — день буде ясним і теплим.

• Дощ 24 липня віщує вологу погоду ще протягом кількох днів.

• Спекотний і сонячний день обіцяє тривале тепле літо.

Що не можна робити 24 липня

За народними віруваннями, 24 липня не рекомендували займатися важкою фізичною роботою, прибирати оселю чи працювати на городі. Крім того, небажаним вважалося позичати гроші або самому брати їх у борг, оскільки існувало повір’я, що це може призвести до фінансових труднощів і негараздів у майбутньому.

Що можна робити 24 липня

У народній традиції 24 липня відоме як день Бориса і Гліба, або Паликопни. Наші предки ставилися до цієї дати з особливою обережністю, адже вірили, що саме в цей час зростає небезпека гроз, блискавок і пожеж. Через це люди намагалися не виходити на польові роботи, щоб не наражати себе та врожай на лихо. Недарма казали: «На Бориса й Гліба до жнив не беріться», наголошуючи, що цього дня краще утриматися від праці в полі.