"Не гідна бути мамою": як незаміжніх матерів змушували віддавати дітей

У Великій Британії 250 тисяч молодих матерів у період із 1949 до 1976 року опинилися в лещатах безжальної державної системи: не маючи офіційного шлюбу, вони ставали об’єктами цькування та змушені були віддавати своїх новонароджених дітей на усиновлення.

Трагічні долі цих жінок розкрив новий документальний фільм BBC «Викрадені немовлята». Подробицями кількох з них поділилися BBC.

«Не гідна бути мамою»: як у британок відбирали дітей

Юні матері виявилися безсилими перед тиском соцслужб, релігійних структур та держави, яка «постачала» дітей до родин середнього класу. Лікарняні умови відзначалися жорстокістю — дівчатам відмовляли в знеболювальних під час пологів «для покарання», піддавали фізичному та психологічному насильству й позбавляли права навіть обійняти своїх малюків.

Десятиліттями ці жінки мовчали, але у липні британський прем’єр-міністр сер Кір Стармер офіційно попросив у них вибачення.

Одна з героїнь стрічки, Меріон Макміллан із Шотландії, 1966 року 17-річною завагітніла від чоловіка з Пакистану. Батько дитини розумів расові упередження суспільства й пропонував виїхати на Гаваї, але вони розлучилися, і дівчина потрапила до притулку «Армії порятунку» у Ньюкаслі.

«З тієї миті, як ти переступаєш поріг, тобі дають зрозуміти: ти не гідна бути матір’ю, і в тебе заберуть дитину. Її віддадуть на усиновлення. Тож краще звикай до цього, дівчино, бо в тебе немає ні грошей, ні житла, нікого, хто міг би тебе підтримати», — розповіла Меріон.

Вона доглядала сина дев’ять місяців — їй казали, що дітей змішаного походження практично не усиновлюють. Попри це, хлопчика вилучили, ігноруючи благання матері. Дитину забрали. Медсестра плакала разом із нею. Жінка змогла знову обійняти сина лише через 38 років.

«Це було боляче для нього, боляче для мене, боляче для його [прийомних] батьків — боляче для всіх. Але якщо відкинути біль, то це стало справжнім Божим даром, адже всі ці роки я так сумувала за ним».

Ще одна історія трапилася з Енн Кін. Вона працювала на фабриці в Юло, коли 17-річною пішла на побачення з торговим представником. Тоді її зґвалтував чоловік, і дівчину відправили народжувати до лікарні в Суонсі, де принципово відмовили у знеболенні.

«Мені сказали, що не дадуть нічого від болю, аби я запам’ятала це й більше не поводилася як „погана дівчина“. Вони бачили в мені жінку без жодних моральних принципів, а тому вважали, що я не заслуговую на допомогу. І я не вірю, що таке могло б статися, якби я була одружена».

Енн обіцяли 10 днів із малюком, але вже на восьмий день дитини в колисці не виявилося. Потім дівчину завели до ванної кімнати і у грубій формі змусили позбуватися молока.

Джоан Чамберс завагітніла у 14 років під час навчання в школі в Сандерленді. Вона довіряла своєму вчителю, який запрошував її на прогулянки. Та під час однієї з таких прогулянок вчитель зґвалтував її.

«Єдине, що я пам’ятаю, — це біль. Я не розуміла, що відбувається».

Перед пологами дівчинці довелося свідчити в суді, проте суддя зняв з обвинуваченого всі звинувачення, бо, на думку судді, на обвинуваченого чекала «успішна кар’єра». Пологи в притулку пройшли без жодної анестезії.

«Мабуть, це було страшенно боляче. Мені не давали ані знеболювальних, ані нічого подібного. Наступне, що я пам’ятаю: мої ноги зафіксовані в гінекологічних стременах, накриті зеленою тканиною, а я чекаю, поки лікар прийде й накладе шви».

У тритижневому віці немовля забрали, а Джоан змусили прибрати його ліжечко для наступної дитини. Тільки у 66 років вона знову побачила сина. Жінка відчула дивовижу і смуток, адже син її ніколи не шукав.

У цих жінок перепросили

2023 року Нікола Стерджен під час офіційних вибачень від імені Шотландії відзначила боротьбу Меріон Макміллан за справедливість. 28 серпня 2026 року «Армія спасіння» також публічно визнала провину. Очільники організації Пол і Дженін Мейн розкаялися.

Зараз Меріон прагне створити у Шотландії центр підтримки для всіх учасників тих подій. А для Енн Кін, яку разом із іншими матерями запросили на Даунінг-стріт, державне каяття стало важливим моральним звільненням.

«Для мене ці вибачення означають, що мене більше не вважають винною в тому, чого я не робила, адже я не віддавала його. Його забрали. Це доведе світові, що нашої провини в цьому не було. Ми не були винні. Винна була держава, винні були церкви, а ми станемо вільними».

Материнство: головні новини

Нагадаємо, у Массачусетсі триває судовий процес над Ліндсі Кленсі, яка у січні 2023 року задушила трьох своїх малолітніх дітей і намагалася вкоротити собі віку, через що залишилася паралізованою. Жінці висунули обвинувачення у вбивстві першого ступеня, за що їй загрожує довічне ув’язнення.

Сторона захисту та колишній чоловік наполягають на її невинності, стверджуючи, що злочин стався під впливом післяпологового психозу, біполярного розладу та неналежного медичного лікування.

Попри жорстокість справи, небайдужі з усього світу зібрали понад 830 тисяч доларів із запланованих 2 мільйонів для батьків Кленсі — Паули та Майка Масгроувів. Організатори кампанії наголошують, що кошти призначені виключно для батьків, які витратили власні заощадження, щоб підтримувати доньку під час тривалого процесу, та покликані забезпечити їм фінансову основу на майбутнє.