Гостел

Гостел нагадував велику комунальну квартиру, мешканці якої навчилися якимось чином уживатися один із одним. У передпокої стояли кросівки та черевики, у ванній, коло дзеркала, в одному горнятку мирно тіснилися кілька зубних щіток, на символічній рецепції двійко відповідальних сиділи при моніторі, дивилися кіно про вампірів і глушили коньяк.

В холодильнику на кухні повільно псувалося чиєсь молоко, яке ніхто не чіпав, оскільки знали – це чуже, брати не можна. Бо варто лише зачепити чужу річ, як почнеться – на ранок ні щітки, ні кросівок не знайдеш. Ліжка стояли в два поверхи, тягнучись уздовж стіни.

В кінці кімнати висіла штора, за якою теж відбувалося якесь життя, хтось жив, спав і прокидався, хоча хто саме там прокидався – вночі було не розгледіти. А вона поселилася саме вночі. Вірніше, доволі пізнього вечора.

Кинула в передпокої кеди, познайомилася на рецепції з вампірами, пригостилася їхнім коньяком, знайшла на кухні чуже молоко, й пішла шукати собі ліжко. Обережно йшла кімнатою, слухаючи чуже дихання та сонне зітхання, оминаючи розкиданий одяг, переступаючи через розкриті книги та ноутбуки. Зрештою, знайшла вільне місце.

Доки не заснула, встигла познайомитися з двома американцями. Один був товстий і веселий, інший був просто товстий. Вони спали один над одним і ставилися до всієї цієї пригоди доволі легко та безконфліктно.

Підлога довкола їхніх ліжок була старанно захаращена порожніми пляшками, чоловічими журналами та дротами незрозумілого призначення. Вони ще не спали, тож коли вона сіла на своє ліжко, завели з нею розмову, не надто зважаючи на решту сусідів.

Сусіди, втім, жодним чином на їхні розмови не реагували, бовтаючись кожен у своїх сновидіннях, тримаючись теплих хвиль і не бажаючи випливати назовні.

Американці відразу ж запропонували їй сигарети, потім чілійське вино, потім яблука та виноград, і один у темряві довго показував їй розчахнутий гаманець, в якому зберігалися фотокартки двох його дітей, так що можна було подумати, що він хоче в неї щось купити.

А інший пропонував послухати свою гру на барабанах, записану на мобільний, давай їй навушники, і вона довго слухала його ритмічний, мов перестук вагонів, бій, заїдаючи все це солодким виноградом. Так, в навушниках, і заснула. Американці розчаровано покуталися в сухі простирадла.

За що можна любити випадкові помешкання, в яких тобі випадає зупинятися? Можливо, за відчуття наближення до чужого життя, до чужого побуту, за відчуття своєї незакоріненості, тимчасовості, за можливість зазирнути бодай на мить за лаштунки, зазвичай перед тобою опущені.

Готелі й квартири до винаймання, полиці купе й салони літаків, зали очікування й тісні туристичні намети – кожного разу, зависаючи в часі й зупиняючись у просторі, ти почуваєшся дитиною, що відкриває для себе щось нове зі світу дорослих.

Ось чиїсь речі, ось чиїсь розмови, за всім цим можна розгледіти чужі звички й темпераменти, чужий побут і чужу любов. Життя - річ розмірена й передбачувана, аж доки ти не вирвешся з власного помешкання й не облишиш усі домашні справи, зрушивши з місця й шукаючи собі якогось тимчасового притулку.

Адже так чи інакше, єдине, чого ти завжди по-справжньому потребуєш – це притулок, бодай якийсь, бодай ненадовго, з будь-якими сусідами, з абиякими умовами.

Завжди найважливішою є ця можливість зупинитися, перепочити, скинути речі, змити втому, просто притулитися спиною до холодних вокзальних лав, із тим, щоби набратися сил для подальшого руху по колу, який обов'язково має привести тебе до солодких брам рівноваги та одкровення.

Можливо, готелі та вокзали й варто любити за те, що в них не можна залишитися назавжди.

Зранку вона прокинулася, тихо зістрибнула на підлогу, побачила, що всі сплять і підійшла до вікна.

Подумала, що життя може бути безкінечно довгим і невимовно прекрасним, якщо дивитися на нього в ранковому світлі, що більшість людей, опиняючись у чужих містах і незвичних обставинах, стають відкритими та беззахисними, й з ними можна говорити будь про що. Ще подумала, що добре було б одягнутися.

Потім взяла телефон із навушниками, й почала радісно рухатися під чужі барабани. Все одно ніхто її не бачив. Крім мене, звісно.