Хабар за хабар

Принципи – ніщо...

Пропорційна чи змішана система виборів? – ось у чому питання. Для одних виборча модель – це форма здійснення народовладдя, для інших – інструмент захоплення влади. Теоретично, мали б домінувати моделі, що максимально сприяють праву виборця бути обраним  та обирати собі правителів, тоді як практично відбувається все з точністю до навпаки: політики намагаються нав’язати суспільству ті алгоритми організації електоральних кампаній, що гарантують їм, політикам, бажаний політичний результат.

Вкотре цей феномен було доказано минулого тижня, коли БЮТ та ПР, а також примкнулий до них “Фронт змін” спільно проголосували за новий закон про вибори народних депутатів... тим самим показавши, що політичні принципи цих політичних сил не розходяться, просто час від часу виникає конфлікт особистих політичних інтересів.

Хоча спершу активність політично-партійних гігантів довкола зазначеного проекту закону нагадувала світоглядний конфлікт. Фракція БЮТ-Батьківщина закликала колег по парламенту не приймати жоден з зареєстрованих законопроектів про вибори народних депутатів. Голова фракції Іван Кириленко говорив: “Наша позиція така: у нас є чинний закон, який свого часу, отримав високу оцінку в європейських інститутах...”.

Якщо ж прогортати сайт цієї ж політичної сили, то не складно відшукати іншу яскраву заяву, - зокрема 5 березня 2004 року Юлія Тимошенко назвала згаданий Кириленком закон «банальним хабарем, запропонований опозиційним силам у якості гарантії підтримки ними антиконституційного заколоту”.

Обурена ухваленням у першому читанні Закону «Про вибори народних депутатів України»,  лідерка Блоку зауважила, що “за рівнем цинізму та аморальності це те ж саме, що запропонувати: ми вам державну дачу, службову машину і відпочинок на Канарах, а ви не критикуйте Кучму”.  

Також варто нагадати, що тоді, у 2004-му за той проект закону депутати “Нашої України” та БЮТ не віддали жодного голосу.

Важливо зафіксувати увагу читача на двох деталях: навіть Тимошенко назвала “пропорційний” закон про вибори – хабарем для опозиції, і зрозуміло чому: ця модель виборів не тільки спрощує розкрученим політичним силам шлях до парламенту, але й дозволяє завоювати максимальну кількість місць у порівнянні з мажоритарною чи навіть змішаною моделлю. Достатньо мати яскравого лідера, а хто там далі потрапить у список - нікого не повинно хвилювати. Хоч продавай місця “тушкам”, хоч роздавай родичам та соратникам. Зовсім інша ситуація, коли виникає необхідність боротися за мажоритарні округи: чимало депутатів, котрі декілька разів поспіль потрапляли до виборчих списків провідних політичних сил, не мають жодних шансів на мажоритарці.

І ще одна деталь з заяви Івана Кириленка. Він говорить про те, що нинішній “пропорційний” закон “свого часу, отримав високу оцінку в європейських інститутах...”. Хоча насправді оцінки були протилежними  і більше запам’яталося обурення “європейських інститутів”, оскільки при ухваленні закону було проігнороване право виборців брати активну участь в управлінні державою (ст. 38 Основного Закону). Ця позиція, зокрема, відображена  у висновкові Венеціанської комісії щодо Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 2 березня 2006 року, в якому міститься декілька десятків зауважень на адресу виборчого закону, як от наприклад:

«виборча система не містить положень щодо незалежних кандидатів… Закон повинен гарантувати можливість незалежному кандидатові претендувати на місце у Верховній Раді»;

«Закон зберігає положення, відповідно до якого лише партії, котрі були зареєстровані за 365 днів до дня виборів, можуть висувати своїх кандидатів (стаття 10). У попередніх висновках Венеціанської Комісії вказувалось, що таке обмеження здається непропорційним»;

Або таке - вельми екзотичне - зауваження, по нинішніх часах – про обмеження у виборчих правах засуджених: «...загальне обмеження виборчого права засуджених, «що не бере до уваги строк їхнього покарання, природу або серйозність правопорушення та особисті обставини», є порушенням...»

Так чому ж раптом “Батьківщина” спільно з “фронтовиками” Яценюка вирішила відмовитися від “хабаря Кучми і Медведчука”, проголосувавши за запропоновану “регіоналами” новітню редакцію закону? А тому що їм було підсунуто інший хабар – у вигляді 5-відсоткового виборчого бар’єру, що фактично дозволить залишити за бортом наступного парламенту “маленькі” політичні сили, як то “Свобода” чи “Удар” Віталія Кличка, декілька інших політичних проектів. Партія влади де-факто корумпувала дві провідні опозиційні сили, і для країни це означатиме крах надії на політичне оновлення представлених у парламенті політичних сил. Адже саме на Правобережжі країни, як свідчить соціологія, нові політичні проекти мали найбільше шансів на  подолання 3-відсоткового виборчого бар’єру.

Чого прагнуть виборці

У процесі цих торгів і хабарництва взагалі не йшлося про те, що вигідно виборцям. Тим часом під руку потрапило дослідження фахівців Центру ім. Разумкова, проведене задовго нинішнього політичного конфлікту (журнал «Національна безпека і оборона», № 5, 2010 р.). Фахівці говорять про великі негативні наслідки, “пов’язані із запровадженням пропорційної виборчої системи в її нинішньому варіанті, є наступними”:

• повне обмеження можливостей позапартійних громадян бути обраними до вищого законодавчого органу, що у поєднанні з іншими чинниками, призводить до зниження рівня довіри до політичних партій та інститутів, що ними формуються;

• не представленість у парламенті інтересів виборців, які віддали голоси за партії і блоки, що не подолали виборчий бар’єр і «надпредставленість» політичних сил-переможців;

  • зниження якості депутатського корпусу, поширення політичної корупції у виборчому процесі, що має наслідком зниження ефективності діяльності партій в органах влади;

  • закріплення регіонального характеру підтримки політичних сил, інституціоналізація соціокультурного поділу суспільства за регіональною ознакою, що послаблює стимули до розвитку партій в напрямі загальнонаціональних;

  • зниження рівня внутрішньопартійної демократії, зростання ролі партійного керівництва у формуванні виборчих списків;

  • викривлення регіонального представництва, «недопредставленість» у парламенті інтересів певних регіонів;

  • зниження рівня політичної відповідальності та підзвітності парламентських політичних сил, розрив зв’язків між депутатами та виборцями».

Соціологічні дослідження підтверджують, що ідея пропорційної системи виборів народних депутатів України ніколи не  мала широкої підтримки населення України.

Результати соціологічного опитування Центру О. Разумкова

Про відсутність особливих змін у настроях стосовно збереження нині діючої пропорційної системи виборів свідчить і недавнє опитування, проведене у жовтні поточного року «Громадським консорціумом виборчих ініціатив» (у рамках проекту «Сприяння зміцненню виборчих процесів в Україні» за фінансової підтримки Європейського Союзу та за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні). У ньому взяли участь 560 представників партій, експертів та журналістів із 22 регіонів України. Результати опитування виглядають наступним чином:

• за збереження виборчої системи, за якою обирався парламент у 2006 та 2007 р.р. висловилися лише 28 експертів, або 5%;

• за перехід на пропорційну систему з відкритими списками від партій та незалежних кандидатів виступили 38% експертів;

• ідею повернення до змішаної виборчої системи, що діяла під час парламентських виборів в Україні з 1998 до 2002 р., підтримали майже 21% експертів;

• на підтримку ідеї впровадження мажоритарної системи виборів до українського парламенту виступили  експерти, або 14% опитаних.  

Корупційний етикет

Будь-яка політична  сила намагається підлаштувати правила гри під себе. І це, мабуть, типово: українська політична демократія є ще надто молодою, аби писати закони на десятиліття. Але абсолютно атипово, що суспільство, експертне середовище намагається припасувати свою громадянську позицію до інтересів політичної сили, яку підтримує. Симпатики БЮТ, наприклад, перебуваючи під впливом медійних стереотипів, дуже вболівали через бажання “регіоналів” провести новий виборчий закон, і при цьому не вельми задумуючись, що їм самим, виборцям, змішаний закон значно вигідніший за пропорційний.

Зовсім інша історія, чому партія влади запропонувала змішаний закон про вибори: для них це можливість суттєво наростити присутність у Верховній Раді за рахунок мажоритарників. Але, повторюся, це вже зовсім інша історія. Коли суспільство обговорює конкретні стратегії, то воно мало б зважати на свої інтереси. В історії так трапляється, що варто програти битву, аби виграти війну. Інакше перманентне прагнення адаптувати довгострокові правила під ситуативні потреби призводить до того, що в нас регулярно вносяться зміни до Конституції, під кожні вибори правиться профільний  закон про вибори і т.д.

Дуже специфічно ухвалення закону про вибори відпрацювали ЗМІ. Традиційно більшість журналістів формують свої повідомлення на висловлюваннях головних ньюзмейкерів. Наприклад, якби парламентська більшість провела у законі про вибори ідею зменшити виборчий бар’єр до 1%, то БЮТ та “Фронт змін” неодмінно здійняли б скандал щодо намірів партії влади розмити опозиційні шеренги за рахунок допуску до ВР маленьких партій. І саме ці заяви лягли б у суть ретрансльованих повідомлень. Але коли позиції всіх головних ньюзмейкерів процесу збігаються, і скандал по-суті здійняти нікому, то журналісти розповідають про “великий компроміс” довкола законопроекту, названого “найменшим злом”.

Але хіба  цьому правда?

Навіть коли не йдеться про передвиборчу джинсу, медіа – в гонитві за оперативністю – стають слухняними інструментами в руках політиків, ретрансляторами їх піар-стратегій, тим самим формують хибні стереотипи у суспільстві. Перебуваючи під їх впливом ми часто відстоюємо чужі цінності й інтереси, після чого накочується чергова хвиля розчарування в політиках.