Калашом по Чайковському

Захід-Росія. Росія останніми роками дуже серйозно працювала, аби її по-іншому сприймали у світі. Москва почала надавати значення так званій "м'якій силі" - себто, намагалася змінити свій імідж, хотіла подати себе як успішну модерну країну з цікавою історією, культурою, яка впевнено дивиться у майбутнє.

Апогеєм такого підходу стали Олімпійстькі Ігри в Сочі і зокрема трансльована на увесь світ церемонія відкриття Олімпіади, яка увібрала в себе все те, чим можуть пишатися росіяни і за що, на їхню думку, їх можуть поважати у світі. Це і історія, і література, і музика тощо.

Операція в Криму по відторгненню автономії від України з бряцьканням зброї фактично повертає образ Росії до добре знайомого старого іміджу держави, яка все ж робить найбільшу ставку на традиційну "тверду силу" - ніби нічого не змінилося з 19-го століття і ніби 20-те століття Росію так нічому і не навчило.

Наслідками такого "твердого" підходу може бути мороз в відносинах Росії та Заходу. Під загрозою опинився саміт "Великої вісімки" у Сочі, хтось взагалі за те, аби "вісімку" знову зробити "сімкою" - без Росії! З'явилась напруга у взаєминах НАТО і Євросоюзу з Росією. Є вже заклики, аби позбавити Росію права проведення Чемпіонату світу з футболу 2018 року.

Тобто, Росія сама себе заганяє в старий – донедавна, здавалося, стереотипний – імідж ведмедя, який вимахує Калашниковим і є загрозою і сусідам, і Європі і Заходу в цілому. Навіть швидке владнання кримської кризи не зламає цей новий – чи такий старий! – образ Росії і не загоїть ран в її відносинах із Заходом. Як-то кажуть, цей дощ надовго...

Україна-Росія. Кримська криза матиме дуже серйозний стратегічний вплив на відносини України і Росії. І хоча, як писав киянин Булгаков, українці ніколи не довіряли Росії - чи то царській, чи то большевицькій – але нинішній Крим в очах українців підірвав довіру до нової Росії на багато-багато років уперед. Політики обох країн у майбутньому повинні будуть докласти колосальних зусиль, щоб розтопити цей лід і невідомо чи в українських душах він коли-небудь розтане повністю.

Але кримська криза також вказала і на одну нагальну проблему, за вирішення якої Україна може взятися невідкладно. Йдеться про серйозну небезпеку, яка йде від російського Чорноморського флоту у Криму. Ніби ж підписані Угоди у Харкові, які дозволяють йому бути там майже до середини століття, ніби ж разом два флоти святкують свій професійний День, ніби ж були вже спільні паради тощо.

А в критичний момент саме ЧФ Росії становить найбільшу небезпеку українському суверенітету над Кримом. Не відомо, чи будуть переглядатися харківські домовленості в частині флоту, але Україна у майбутньому, видається, серйозно може шукати відповідь на запитання, а чим є ЧФ Росії в Криму: господарем чи гостем? Навіть якщо флот залишиться, Київ буде робити все від нього залежне, аби флот справді почувався в Криму іноземцем.

Вочевидь, будуть зусилля аби звести дислокацію флоту лише і виключно до Севастополя, можуть бути посилені вимоги щодо передислокацій, оновлення флоту, його комплектування, зв'язків з російським материком. І рано чи пізно Україна таки змушена буде зробити так, щоб флот платив за свою дислокацію не віртуальним газом, а живими грошима – і за ринковими цінами.

Україна-Захід. Можна також припустити, що кримська криза ще більше переконає українську еліту в потребі якнайтіснішої інтеграції з Заходом – зокрема з Європейським Союзом. Бо євроінтеграція – це не лише цивілізаційний вибір чи цінності або економічна інтеграція. Це також і посилення власної безпеки.

Тому Україна ще більше переконається в правильності курсу на Європу і членство в ЄС. Тут питання в іншому: якщо колись в українських правлячих колах знову виникне питання – а чи треба нам в НАТО? - немає сумніву, що першим аргументом на користь членства у трохи призабутому через зміну зовнішньополітичних пріоритетів НАТО, будуть саме спогади про дії Росії у Криму ранньою весною 2014 року...

Ростислав Хотин