"Капєц. Ізвінітє на словє"

Що ви там Попкіна-Дупкіна цитуєте? Або якого-небудь, прости господи, Царьова, який, аби діткам на навчання в Англії заробити, мусив набрати кредитів, як собака вошей. А тепер нема іншої ради, як і самому гавкати, бо так і сісти можна.

То я й кажу, що не одними регіональними оригіналами, чиї дітки гей-Європу освоюють, земля повниться. Є ж і на наших Дніпровських пагорбах свої кадри, чиї погляди не відрізниш від поглядів Калєснічєнка.

Називається воно Александр Яровой. Так воно звучить у російськомовних виданнях. А отак в українських: "Олександр Яровий, викладач інституту філології університету ім. Т.Шевченка, доцент, член Національної Спілки письменників України".

Тобто це вам не якийсь там проффесор примарної Каліфорнійської какадемії, хоча теж чистісінької води примара.

Натуральний привид! Тобто я не кажу, що його нема, як людини чи як полум'яного публіциста. Але його нема, як письменника. Хоча він чомусь у різних виданнях таким себе називає, ба більше – дає інтерв'ю, друкується у письменницькій пресі...

Оце навмисне пройшовся по книгарнях та запитую: "Є у вас книги відомого українського письменника Олександра Ярового"? І бачу, як дівчата й жіночки починають морщити розумні чола, закусувати вуста і розводити руками. Не те що нема – ніхто й не чув про такого.

Добре, чешу в наукову бібліотеку. Пірнаю в каталог – нема. В університетську – і там нема! Як таке можливе? Член НСПУ без книжок? Людина, яка зі сторінок "Літературної України" повчає, дає напутні слова молодим авторам, висловлює свої літературні погляди... Ось навіть голова спілки товариш Віктор Баранов на сторінках "Газети 2000" дає йому інтерв'ю.

Ну, ви тільки уявіть собі таку ситуацію: до вас підходить привид і просить інтерв'ю. Мало, що це тов. Баранова не здивувало, то він ще й не обурився, чому саме ця газета увійшла з ним у тісний контакт. Адже якщо тов. Баранов письменник-демократ, то як він може давати інтерв'ю чорносотенській газеті? Може він не орієнтується, що це за газета? Тоді йому не головою Спілки треба бути, а пожежником або комбайнером.

Оскільки сам Яровий похвалитися книжками не може, то сипле громи і блискавки на авторів, які випадають з кола його уявлень про ПРАВИЛЬНУ літературу. А яка у нас література була правильною? Соціалістична. Тому й зрозуміло, що особливого гніву заслуговує в Ярового "свобода слова", яку він обрамив лапками, бо дуже вона йому не подобається: "Всі (?!) знають, що таке "романи" Дереша чи, знову ж, "роман" "Сьомга" С. Андрухович. Це, як казав один професор, навітьне порнографія. І от цим... пресингуються маси, переважно – бідолашна молодь" ("Літературна Україна", 4. 09. 2008).

Шкода, що автор не пояснив, яким саме чином відбувається цей пресинг, хто змушує під прицілом автомата читати ці "романи"?

Особливі стріли ненависті викликає у Ярового "клоунський, малохудожній "бубабізм", за яким стоять "продуценти-шахраї, які просто дбали про заробіток, вискочивши накаламутних бурунах розвалу й духовного хаосу" ("ЛУ", 25. 06. 2009).

Адже "нинішні постмодерністи пишуть так зле, що їх навіть нема за що розстріляти.... Можна додати: якби в нас була кримінальна стаття за злісну графоманію, стаття за розтління "літератором" читача, стаття за "рецидивне", наполегливе паскудження літератури – тоді, можливо, було б кого і за що стріляти" ("ЛУ", 6. 11. 2008).

В інтерв'ю "ЛУ" (19. 06. 2008) наш борець за світле майбутнє висловлюється: "Я не самозванець, мене поставив сюди Той, Хто кожну людину ставить у свій час на своє місце".

Тому й не дивно, що О. Яровий бачить себе Смотрящим і в одній з його статей читаємо: "Вікторе Федоровичу! Обраний народом президенте! Для націоналістичного вороння, яке може улесливо тертися й поруч вас, ви ніколи не станете своїм. Саме ви можете повернути зневіреним мільйонам реальну, обґрунтовану віру у воскреслу Вкраїну. Це розуміють руйначі-націоналісти, і тому, відчуваючи крах, вони всіляко перешкоджають новій владній хвилі. Усі заслуги і досягнення вони припишуть собі, можливі похибки — вам і будуть їх роздувати і звинувачувати вас із оточенням, і ніколи не простять тільки того, що ви є людина православна, людина зважена й принципова, діяч справді європейського і сучасно-світового поведінкового калібру".

Олександр Бойченко колись висловив підозру, що у випадку Ярового маємо справу з "безнадійним психіатричним прецедентом. І що тепер робити? З хворого сміятися – це ж гріх".

Але якось воно не до сміху, коли погляди українського викладача збігаються з поглядами пересічного російського шовінюги: "Росію не зігнорує ніхто. Бог – ось Основа її метафізичної й видимо-земної історії. Навіть так: БОГЪ. Росія – це твердий знак, церковнослов'янський "єр" в історичному бутті світу… Хто допоможе Росії на сучасному полі битви Добра і зла, – тому допоможе сам Господь".

Яровий в літературних колах мав прізвисько "Шия" і активно боровся не тільки з постмодернізмом, але й з власним алкоголізмом, чому і я був не раз свідком. А його вірші та оповідання, які вигулькували у пресі, свідчили про катастрофічну відсутність таланту. Однак той, хто його настановив Смотрящим, очевидно незмінно піклується своїм протеже.

Не дивно, що з такими поглядами людина активно публікується на сайті московського пархіату, де переконує читачів у тому, що ми з Росією нерозлучні, і русскій мір – це наше усе. Залюбки цитує Чєчєтова і навіть Затуліна: "Есть три главных урока Переяславской Рады, три истины, которые она принесла с собой. Первое – единство по крови и верность этому единству, второе – верность вере наших отцов и дедов, и наконец, третий урок – предательство всегда ведет к руине"

Хоча, як людина нібито мисляча, Яровий замість цитувати Затуліна, спробував би ознайомитися з документами Переяславської ради. Його б чекало неабияке здивування, бо жодних документів нема. Їх або й не було ніколи, або були навмисно знищені, аби забивати людям баки про якесь об'єднання двох народів, якого теж не було.

А шкала цінностей Ярового виглядає взагалі дуже цікаво: Чаушеску, Саддам Хусейн, Фідель Кастро, Лукашенко… Так-так, саме ці персони надихають його і несуть його нестримний расєйскій дух до нових висот.

Логіка О. Ярового просто вбиває: "Суд над Леніним полишаємо навіть не історії, а Господу Богу, Господареві цієї історії. Ленін був інструментом історії. А в історії все дійсне— розумне, все розумне — дійсне". Отже усі ті звірства, які чинилися за наказом Леніна, були витвором розуму.

Яровий у більшості своїх публікацій ревно скиглить за втраченим раєм, а рай для нього – Союз Нерушимий. Як же там добре жилося! На доказ того він наводить воістину вражаючий приклад: "Дрібниця, здавалося б: в сільській хаті на підвіконні в мене лежить вітчизняна відкривачка, яку пам'ятаю, скільки живу, тобто їй щонайменше сорок років. А ріже консервну жерсть, як новенька. От вам радянська якість! Знайдіть путню сучасну відкривачку".

Що й казати, мабуть та відкривачка і тепер служить Яровому в ролі комп'ютера, бо публікації в пресі – це тільки квіточки на противагу тим ягідкам, які можна помітити у нього "В Контакте".

Ось зовсім свіженькі перли (від слова "перти"):

"БЕРКУТ"! ХЛОПЦЫ, БРАТЫ, КАЗАКИ! СТРЕЛЯЙ ФАШИСТСКИХ СУК! БЕЙ НА ПОРАЖЕНИЕ! НЕ ЖАЛЕЙ ИХ! БЕРЕГИТЕ СЕБЯ И МИРНЫЙ НАРОД УКРАИНЫ. ХРАНИ ВАС БОГ!"

А ось іще кілька зойків православної душі: "Янукович! Примени власть! Смети этот проклятый Майдан! Освободи Украину от западных агрессоров! Защити права своих избирателей!"

"Майданники в Европе давно бы уже сидели. Но лживый "демократический мир" видит только "злодеяния" России, Беларуси и Украины. Когда закроется лавочка для евроатлантических шпионов и грантоедов, разделяющих и разрушающих наши страны? Уже пора. дай бог".

"Дебіли – то півбіди. Біда в вишколених на американські "долари для української демократії" удовбищах-штурмовиках. Гадаю, "мирних демонстрантів" вишколювали по лісових таборах під вибори, але тепер янкі кидають їх відробляти гроші раніше, янкі поспішають. Чують, що їм недовго. І з Україною у вас нічого не вийде, заморські євроатлантичні уроди! Божий гнів на Вас гряде, і на ваших холуїв та найманців. Готуйтеся всі".

Цікаво, як в одній людині поєднуються заклики до православної ідилії і отаке: "Прострелити кінцівки парі бойовиків – решта розбіжаться".

Агов студенти університету? Ви чуєте? Це ж про ваші кінцівки мова!!!

І далі: "Позапускати їх із їхньої катапульти в Лук'янівське сізо і зарівняти бульдозерами цю клоаку. СКІЛЬКИ МОЖНА???"

Дивуюся, як іще цього русского вітязя не взяли обрали міністром ВС. От він би навів порядок: "Пришел с сауны в 23:00. И по телеку государственный переворот. Я в шоке. Почему Кличко еще не в тюрьме???? Ребята из БЕРКУТА!!!! Примените ст. 15, 15-1 Закона Украины "О Милиции". Уничтожте этих тварей фашистских. Спасите Украину от переворота и американского вторжения".

Якась його подруга Ася Бологовская пише: "Галичанское быдло так уже надоело". Відповідь не забарилася: "Ася, да капец, извините на слове".

От і я кажу, що капець. А що на те університет і студенти? А що на те НСПУ? Чи Яровий, як і Табачнік, вам не по зубах?

Юрій Винничук