Люди з ями

Те, що в іноземця викличе обурення і шок – у нас норма, яка максимум спровокує посмішку.

Коли розповів таксисту, який приречено торохтів ходовою свого авто по весняних київських ямах, як дорожні служби на Одещині латають дорогу звичайною землею замість асфальту – той лише засміявся і підсумував: "У нас так завжди і всюди".

Працівники держпідприємства Одеський облавтодор напхали глиняної землі в ями кілометрами траси Кілія – Шевченково, а потім отримають за це зарплату.

Укравтодор вкотре спишена ремонти мільйони наших грошей, які ми віддали до бюджету. А потім знову розпочнуть латати ті самі ями, з яких колеса та дощ вимиють землю за день-два. І знову будуть освоювати наступні мільйони.

Одні вигадують такі злочинні схеми, інші – без жодних мук совісті їх реалізовують лопатою.

На унікальне одеське почуття гумору списати це не вдасться – на Львівщині ці нанотехнології з глиною та піском застосовує і "Львівавтодор". Ось як за 100 днів до Євро-2012 це робить відомство парт-регіонального професіонала Демішкана:

А якщо якимось чудом замість землі і з'являється справжній асфальт, то його складною спецтехнікою, тобто лопатами, насипають у повні весняної водиями.

Обурюють навіть не так самі "високі технології", які за останні 20 літ перевели десятки мільярдів нінащо, як відношення до такої "роботи" простих пролетарів.

Вони з такою впевненістю творять цю брехню й крадіжку, немов і справді сіють вічне й добре. Колеги із західноукраїнського каналу ЗІК впіймали на камеру цей внутрішній душевний спокій "трударя".

Але ж нікого з перехожих, а ні з водіїв, цейцинічно-тупий лохотрон (а водночас і злочин ) не лише не спиняє і не обурює – навіть не дивує і нецікавить. Толеруючи злочин – стаєш співучасником.

В одному столичний таксист цілком правий –"таке" по всій країні із заходу на схід. Авторемонтники імітують ремонти, вчителі-хабарники імітують навчання, лікарі-заробітчани імітують лікування, даішники-хапуги імітують безпеку руху, депутати імітують законотворчість, уряд імітує управління господаркою, СБУ імітує боротьбу з корупцією, прокуратура – нагляд за законністю...

Цю всенародну імітацію життя можна продовжувати безконечно. Одні імітують сумлінну працю – інші імітують заробітну плату за це. Як всовєтські часи: ми робимо вигляд, що працюємо, а ви робите вигляд, що нам платите.

Але додалося маленьке "але". І ті, що наймані працівники, і ті, що працедавці, тепер імітують усе це заради одного – обдурити й вкрасти. Просто одні це роблять щодня й потрохи, аби вижити, а інші – одразу, як дориваються до бюджету, щоб швидше потрапити у список Forbes.

При цьому "побутові" злодії-бюджетники, ці міні-хабарники нижчої ланки дарвінізму, люто ненавидять тих, хто на кожну їхню калимну чи вкрадену тисячу гривень кладе собі в сейф мільйон на держзакупівлях, або записує до свого активу завод, землю, чи акції.

У тому й полягає всеукраїнська карма, що більшість обурена не крадіжкою, як злочином, а розміром вкраденого кимось іншим, але не ним самим. А за таких умов, чи як кажуть в еліті "затакіх разкладов", якщо вчасно поділитися, чи як кажуть "отстєгнуть", то можна систему тотального грабунку, чи як кажуть "покращення життя" стабілізувати надовго.

А невдоволеним видати офіційного хабара: крупнішим – посадою, середущим – поверненням ПДВ, а бюджетному люмпену вистачить і соціальних подачок до виборів.

Уже два роки щоденні новини нагадують чи то кримінальну хроніку, чи то фронтові зведення: відібрали, заборонили, оштрафували, конфіскували, захопили. Просто жертвами стають ті, хто самостійно намагається працювати на себе, а загарбниками – різні інститути та служби державної влади.

Більшовицьке "грабуй награбоване" є істилем, і суттю діалогу цієї влади з народом. Те, що творять біло-блакитні опричники від "сім'ї", іменем"сім'ї" і на благо "сім'ї" в іншому суспільстві вже давно б викликало цунамі соціальних бунтів.

Але коли більшість громадян вже віддавна добровільно-примусово є частиною системи"обдури-вкради", то й вигадують собі "відмазки"інертності: немає лідерів, велике розчарування, усі вони однакові і т.д.

Якщо й надалі будемо дозволяти собі та іншим латати ями піском та глиною, то з ями нам не вибратися. Та й схема цілком дурнувата: ми обманюємо себе, щоб вони багатіли. Можливо саме тому такий дурний, бо бідний і бідний, бо дурний?