Невідступне минуле

Я досі пам'ятаю, скільки орденів у Комсомолу, коли і за які заслуги їх вручено.

Я досі пам'ятаю імена кількох десятків героїв-комсомольців, яких нам ставили у приклад.

Я досі пам'ятаю, що таке "принцип демократичного централізму" та можу цитувати працю Леніна "Завдання спілок молоді"...

Тридцять років тому – у жовтні 1983-го – мене приймали в Комсомол. Нас привезли в Умань – у приміщення районного комітету ВЛКСМ – і наша піонервожата, бліднучи і ледве не втрачаючи свідомість, урочистим тоном промовила: "Не дай Боже, хтось не відповість на питання! Сьогодні на прийомі буде сам Лук'янець!" Хто такий Лук'янець, ми не дуже добре знали. Усвідомлювали, що це – велике обласне начальство. Згодом мені довелося епізодично знову перетнутися з Володимиром Лукичем Лук'янцем, який був присутній при моїй ганебніій і майже провальній екзаменації на предмет знання Статуту Комсомолу, - щоправда під час другої зустрічі він вже був губернатором Черкаської області.

Мені щастило на комсомольских ватажків. У 1986 році, коли я поступив у Чернівецький університет, моїм комсоргом був Олександр Зінченко. Я пам'ятаю його принципову і гостру бесіду зі мною, коли у квітні 1987 року я провинився.

Щоправда, саме у цей час Зінченко переходив на нову посаду – першого секретаря Чернівецького міському комсомолу, а звідти – транзитом у ЦК ВЛКСМ. Кар'єра надзвичайно стрімка і блискавична!

Коли я повернувся із армії, у 1989 році, секретарем комсомолу університету вже був Толя Круглашов – ми дружили й раніше, я у нього дуже багато перейняв, він був справжнім кумиром не лише для мене, а й для багатьох моїх ровесників: ерудований, освічений, писав вірші, грав на фортепіано, займався спортом, володів мовами...

Він був значно старшим за нас і був справжнім вожаком. Ми й досі дружимо – сьогодні Анатолій Миколайович – доктор політичних наук, завідувач кафедри політології Чернівецького національного університету ім.Федьковича, вчений світового рівня...

У 1989 – 1990 роках ми дуже багато дискутували з приводу нових політичних процесів у суспільстві. Виявилося, що Толя був багато у чому правий – я ж до багатьох питань ставився з наївним максималізмом.

І навіть трішки жалкую, що 5 березня 1990 року урочисто порвав квиток члена ВЛКСМ – жалкую не через сам вчинок, жалкую через те, що бачив, наскільки боляче цим самим роблю людині, яку вважав і вважаю своїм другом – не зважаючи на ідеологічні розбіжності тієї буремної пори... Згодом, коли років через п'ять я зустрів Анатолія і побачив сивину у його волоссі (йому на той час було 33), я почув: "Тут є і твоя частка..."

Тоді ж, у жовтні 1989 року, коли ми з друзями – Сергієм Солтусом та Володимиром Стариком – потрапили за участь у несанкціонованому мітінгу до в'язниці, саме комітет комсомолу Чернівецького університету, очолюваний Анатолієм Круглашовим, піднявся на наш захист. Було оголошено загальноуніверситетський страйк, слідом за університетом зупинилися кілька підприємств.

Це був перший офіційний, підтриманий в тому числі офіційними структурами, страйк в СРСР. Потім нам розповідали: Горбачов подзвонив першому секретареві Дмітрієву, той – прокурору області... Замість десяти діб ми відсиділи п'ять – оголосили голодівку, посиділи в одиночках, подружилися з міліціонерами, які по вечорах приходили до нас у камери травити анекдоти і говорити про життя... Тоді я відчув, що комсомол може бути небюрократичним і неформальним.

... У Львові, куди я переїхав навчатися вже без комсомольського статусу, комсомол був взагалі дивним. Перший секретар обкому комсомолу Олександр Шлапак, секретар міськкому комсомолу Ігор Гринів, секретар комітету комсомолу університету Іван Васюник – всі вони були неформалами, вступали в конфлікт з партійними структурами, дружили з дисидентами, творили "Товариство Лева", сприяли відродженню традицій...

Потім Комсомол припинив своє існування. По ньому мало хто шкодував. Цінувати його стали пізніше – років з десять.

Пам'ятаю, як молодий журналіст – нині редактор одного поважного видання – зневажливо кинув: "У всьому винна комса!" У кімнаті окрім мене був присутній журналіст Олексій Шалайський. Ми з ним просто почали згадувати комсомольські роки. Почали згадувати юність... За півгодини наш молодший приятель жалібно сказав: "Хочу в Комсомол!"

... Сьогодні покоління комсомольців поступово здає позиції у активній політиці, поступаючись місцем колишнім піонерам. Тим, кого не встигли прийняти в Комсомол. Комсомольські функціонери першої величини сьогодні не такі активні.

Зник з політичного горизонту Федір Шпіг – колишній завідувач Оргвідділу ЦК ЛКСМУ. Не нато активними у політичному житті сьогодні є Олександр Шлапак, Сергій Гриневецький, Сергій Тігіпко, Андрій Сенченко, Олександр Турчинов, Володимир Куліш, Микола Томенко.

Колишні "тимурівці" поступилися місцем або ідейним послідовникам Мішки Квакіна, або тим, хто акцептували ідеї не не Аркадія Гайдара, а його онука Єгора.

... Сьогодні Комсомолу 95 років. Останні десятиріччя перед остаточним занепадом Комсомол все більше і більше втрачав ідеологічну сутність – він просто перетворився на формалізований молодіжний клуб з багатомільйонним членством, який при цьому давав можливість для комунікацій і підготовки до серйозного життя. Чи не випадково після падіння СРСР найбільш підготовленими до ринкових відносин виявилися саме комсомольці?

Незалежна Україна стала ще однією ударною комсомольською будовою – поруч з Магніткою, БАМ-ом, Цілиною. Творення нинішньої адміністративної системи, банківської мережі, розвиток бізнесу та основи політики багатовекторності України також закладали комсомольці. На чолі практично всіх політичних сил України стоять колишні комсомольські функціонери або ті, хто просто пройшли школу Комсомолу.

Ударна комсомольська будова під назвою "Україна" виявилася неідеальною – постійно звучать голоси про необхідність побудови на її місці чогось якісно нового, модерного. Але ж і БАМ виявився не зовсім успішним проектом? Комсомольські студзагони давали можливість молодим людям заробити гроші – не надто задумуючись про довговічність чи якість своєї роботи.

Ось вам і відповідь на питання, чому так халтурно підходили до будівництва України. Зате ж як весело провели час – грали на гітарі, співали, пили, танцювали, здійснювали помаранчеві революції, сварилися, мириліся, інтригували, здійснювали афери та махінації, захоплювалися "тлєтворними" впливами Заходу і переоцінювали Схід, організовували нікому не потрібні кампанії, бавилися в демократію... Коли партія почила в Бозі, комсомольці влаштували суцільний "празднік нєпослушаніія", результатом якого і стала нинішня Україна – у всій її красі.

Вірю, що багатьом із нас є що згадати при слові "Комсомол". Не найгірша компанія, між іншим.

З 95-річчям!

До речі, перечитайте на дозвіллі "Завдання спілок молоді". Перечитайте по-новому, не з примусу, з висоти власного набутого досвіду. Архікорисна книженція, скажу вам. Навіть для прихильників націоналістичної ідеології.

Кость Бондаренко