Одеса-мама, Одеса-мова

5 червня, Одеса. Увечері ми з "Карбідо" граємо тут концерт. Тому я фізично не можу бути коло Верховної Ради в Києві. Усе, що я за таких обставин можу зробити для української мови – це зіграти нею виставу в Одесі, розмовляти нею, співати й вітатися з незнайомими одеситами.

Театр, де ми виступаємо, так само таїть у собі щось венецьке – театр масок, Театр-Маска. Слава Богу, в ньому вже немає нічого радянського. Навіть поважного віку касирки здаються швидше італійськими південними доннами. Їхня влада над квитками винятково любовна, кожен глядач отримує від них найкраще місце. Чудова й оптимальна за кількістю місць компактна зала, сцена з екраном, на стінах обличчя (маски?) живих і молодих коміків усіх часів.

На жаль, мій давній друг Сергій Проскурня цього дня не в Одесі. "Я мушу бути в Києві, на мітингу. Шкода, не поїмо смажених бичків на тій ланжеронській терасі", – каже він по телефону.

Одеса – це вже його місто. Якщо не назавжди, то надовго. Саме тут він вирішив осісти і працювати над своїми культурними й не тільки режисерськими проектами. Хоча за великим рахунком усе, що він робить, є режисурою. В побуті він користується лише українською. Замовляючи таксі, він каже: "На розі Дерибасівської та Катерининської. Саме так. Ви що, не знаєте що таке "на розі"?". Нині вже добра половина одеських таксистів знає, що це таке. І що це не так уже й сильно відрізняється від звичного для них "на углу".

Проскурню в Одесі люблять. Власне, як і Проскурня Одесу.

Українською тут не розмовляють, проте, до тих, хто розмовляє, ставляться ледь не з пієтетом. Почувши нашу голосну українську, дівчина-офіціантка перепрошує: "Ой, я, наверное, должна была принести вам меню не на русском, а на английском?". Меню українською в них, звичайно ж, немає. Але приємно: впевнена і добра українська викликає в неї аж стільки поваги, що їй відразу хочеться обслужити нас як іноземців. Це таку, як вона, має захистити від мене та моєї насильницької українізації проголосований нині вранці зрадниками законопроект.

Головне – розмовляти добре і приязно. Мова є первинною ознакою людини. Найголовніша в мові – інтонація. Одеса до інтонацій чутлива. "Вот и вы к нам приехали!" – чую вже утретє за день. "Ваша мова ну вот прямо как льется, я сама сразу столько слов вспоминаю", – кажуть нам в Одесі. Або ж іще: "Как редко услышишь хорошую украинскую речь! А этот сельский суржик я прямо терпеть не могу!". Про суржик можна б і подискутувати, але не тут і не тепер. Тепер – момент насолоди від контакту й порозуміння.

Сидиш у кафе на Дерибасівській, а повз тебе, ніби Пушкін, прогулюється який-небудь Пєнкін (запросити його на наш "Абсент" чи що?) і тут-таки хтось підходить до тебе з твоєю, написаною українською мовою книжкою. Ще одна жертва повальної українізації, що її сьогодні вранці так успішно від мене захистили. Так, тут ніхто не говорить українською, зате всі готові її слухати! Але розкажіть про це одеситові пану Ківалову. Гранична нездатність цих професорів і слуг народу опанувати ще якусь, крім дуже збідненої російської, мову – ось причина мовної напруженості в країні. Панове законодавці вигадують законні підстави для узаконення власного дебілізму. У слові "законодавець" другий корінь – не від "давати", а від "давити". Давити українську. Чого вони прагнуть? Захистити російськомовних? Це від якої такої загрози? Від загрози знати і послуговуватися ще однією мовою? До речі, державною? "Борються за права тих, хто воліє ніяких прав не мати", – сказали б тут в Одесі і покрутили пальцем біля скроні.

Увечері мені дзвонить близький до розпачу Сергій Проскурня і каже: "Краще б я таки поїхав до Одеси". Він говорить, що йому гидко, що їх, мітингувальників, начебто кинули. Я й сам уже встиг прочитати про це в новинах. Як і про сльозогінний газ, із допомогою якого російськомовних України захищали від української мови. Як і про те, що на підтримку законопроекту КіКо з Одеси до Києва вирядили аж 5 автобусів якихось загримованих під одеситів люмпенів. У влади, виявляється, є свій власний театр масок.

"Нічого, це ж тільки перше читання", – намагаюся бути оптимістичнішим, ніж зазвичай.

Відтепер я ще приязніше вимовлятиму кожне слово. Ну, вам же подобається! Ви так щиро усміхаєтесь, коли чуєте моє "дякую". Які там закони і кнопкодави, які махінації! Ніхто не зможе заборонити нам говорити красиво і вільно.