Роботяги

"Я б радив тобі почитати Швейка, але неодмінно у перекладі Масляка, "А-БА-БА- ГА-ЛА-МА-ГА" видавала", – після цієї фрази я погодився з думкою, що професія бармена і справді найаристократичніша серед усіх інших робітничих професій.

Ну, чи як воно там в оригіналі звучало у тому культовому фільмі "Коктейль" з Томом Крузом? Точно щось про робітників та аристократів.

Чого тільки не почуєш у кіно! А спробуй-но лишень натрапити у цій країні на бармена, який розуміється на письменницьких перекладах.

Зрештою, про Масляка це він сказав опівночі, коли усі відвідувачі вже далекі від літератури, а притомні речі можна почути лише від бармена.

Маленький притоптаний чоловічок, статурою й манерою тримати пляшку міцно, ніби кайло, більше схожий на якого-небудь облицювальника плитки чи, скажімо, чистильника бойлерів, давав поради своєму помічникові, нарізачу фруктів.

У хороших барах їх кличуть барбеками. У цьому ж – просто посудомийкою-стажером. Вони швидше за всіх вміють трощити лід спеціальним ножиком. Не гірше за Шерон Стоун в "Основному інстинкті". Подають чистий посуд, швидко вхоплюють брудний.

Що іще вони роблять? Розважають бармена, допомагають йому тримати оборону проти нахабних клієнтів.

Клієнти таких барів теж робітники, але, судячи з їхніх розмов, уже досить-таки далекі від аристократів.

Не знаю, як ви, а я давно пропустив той момент, коли більшість чоловічого населення нашої країни з робітників і технарів перекваліфікувалась у ділків і бізнесменів. Чи, що гірше, членів партій. Або агітаторів на виборах.

Часом, коли випадає йти містом рано-вранці, десь так перед восьмою, роботяг іще можна інколи зустріти. Вони крокують в одному напрямку.

Завжди похмурі, пропахлі ароматами тютюну й дезодорантів від поту, ці чоловіки майже ніколи не дивляться вам прямо в очі. Їхні погляди спрямовані в землю. Так, ніби їм є за що перед вами вибачатись. Ну, чи принаймні вам бути на них розлюченим.

На Заході такі типи часті герої еротичних фільмів. Жінки люблять когось із сильними міцними руками, натрудженим пресом. Це неправда, що тепер на таких красенів ведуться самі лише ґеї.

Подивіться-но, скільки переглядів на Ютубі збирає реклама чоловічої білизни, чи там, скажімо, будь-яка інша реклама. Жінок у нас куди більше, ніж ґеїв, саме їм і не вистачає краси в їхньому житті. Увесь радянський кінематограф раніше був переповнений великою кількістю усміхнених і білозубих чоловіків-роботяг.

З хвацько закрученими чубами, міцними руками, вічними жартами й так само вічним бажанням кохати всіх заводських представниць жіночої статі. Або ж ні – робітник, як правило, мав покохати когось менш забезпеченого і слабшого, скажімо, вчительку.

Вчительку вечірньої робітничої школи, обов'язково з учнями-однолітками, фанку Пушкіна й Лермонтова. Судячи з тих фільмів, у роботяг, крім як на любов, знаходився час відвідувати бібліотеки, кіно, театри.

Мабуть, серед такого розмаїття культурного дозвілля знаходився час і на Гашека. Хоча ні – ті чоловіки більше читали Ільфа і Петрова. Ільф і Петров – ось беззмінні автори заводських бестселерів.

Чоловікам, в яких усе життя було розписане за змінами, получками й авансами з обов'яковим щорічним, почасти формальним медоглядом, що мав уберегти їх від смертей на виробництві, було в кайф читати про дотепних дармоїдів і нероб.

На них, на робітниках трималась ця країна, тому вечорами і вихідними вони гордо заповнювали всі гадючники і спускали свої кревні.

Рукаті – так їх називали жінки, котрі мріяли про красивих чоловіків з великими зарплатами. "І щоб завжди міг кран полагодити", – ось яка була ще одна передумова вдалого одруження.

Головаті – працівники бухгалтерій та інші, за визначенням тодішніх жінок, паперові черви були, на противагу рукатим, узагалі ні на що не здатні.

Слабкі до випивки, до кохання, ну і відповідно до лагодження кранів. "Мужик помєльчал", – кажуть дворові сусідки-бабулі, що ще й досі сумують за Радянським Союзом. Чергова річниця незалежності завжди додає їм приводів для смутку.

Старість зробила всі речі в їхньому житті маленькими й нікчемними. Дрібна пенсія вступила в єдиний синонімічний ряд із нікчемним урядом, бездарним президентом і дедалі здеградованішою чоловічою кастою загалом.

"Тепер у місті частіше побачиш татусів з візочками, ніж мам", – нарікають бабулі. І справді – мами піднімають економіку, мами їдуть закордон доглядати старих синьйор і синьйорів.

Колишній працівник заводу, опора сім'ї і майстер на всі руки, лишається у кращому випадку за няньку внукам. В гіршому – ночує та днює в генделі. Дружина ж на випивку регулярно перераховує.

"Читай Швейка українською, – повторює молодому й зеленому помічнику наш розумник-бармен. – І взагалі бодай щось читай, бо станеш, як оці невдахи, що до нас ходять".