Сирійські мотиви

Скажімо, він виявився противником будівництва газопроводу з Катару у Туреччину і Європу (чим зіграв явно на руку "Газпрому"). Катарський газ склав би серйозну конкуренцію російському через собівартість

Водоворотом мы схвачены

Последних ласк.

Вот он, от века назначенный,

Наш путь в Дамаск!

– писав на початку ХХ століття російський поет Валерій Брюсов.

Ситуація довкола Сирії стає все більш загрозливою. "Домашня" війна між режимом Башара Асада і повстанцями, підтримуваними ззовні, виходить за межі країни і втягує нових і нових гравців. Близький Схід вагітний серйозним конфліктом.

Хімічна атака 21 серпня, у ході якої загинули – за різними даними – від 600 до 1800 чоловік стала тим поворотним моментом, після якого стало зрозуміло: Сирія опинилася на грані широкомасштабної війни. Відверта провокація, у якій повстанці звинуватили Асада, а чинний режим – бойовиків, очевидно, задовольняє лише великі західні країни.

В Сполучених Штатах вже зараз, не очікуючи на результати експертизи, яка проводиться Організацією Об'єднаних Націй, в хімічній атаці звинуватили Башара Асада. Обама заявив про можливість нанесення ракетних ударів по Сирії – аби покарати правлячий режим.

Туреччина висловила невдоволення такою "половинчастістю" позиції США і закликала країни НАТО до широкомасштабних бойових дій у Сирії – за прикладом операцій у Афганістані чи у Іраку.

Великобританія спершу мала намір підтримати США, але потім провалила розгляд цього питання у парламенті – парламент не дав згоди на участь у операції в Сирії. Так само не в захваті від активних бойових дій президент Французької Республіки Франсуа Олланд.

Відмовилася брати участь у війні проти Сирії Польща. Німеччині, яка готується до виборів, не до бойових дій. Категорично проти війни виступають Росія та Китай. Підтримують необхідність вторгнення на територію Сирії у Ер-Ріяді.

Такою є актуальна розстановка сил.

В українській пресі та в соціальних мережах можна почути думку про те, що Башар Асад несе повну вину за ситуацію в країні, його називають тираном, який воює з власним народом. Повстанців прийнято зображувати як благородних борців за свободу Сирії і т.д.

На жаль, пишуть про це здебільшого ті, хто взагалі не заглиблювався у особливості ситуації на Близькому Сході.

Нагадаю, що Башар Асад, який став президентом Сирійської Арабської Республіки після смерті свого батька, Хафеза Асада. Покійний генерал Асад очолив країну після військового перевороту у 1970 році. Йому вдалося стабілізувати ситуацію в країні, яка протягом 60-х років то потрапляла в смугу експериментів (наприклад, об'єднання з Єгиптом у єдину Об'єднану Арабську Республіку), то переживала чергу переворотів.

У 1982 році Асаду вдалося придушити повстання ісламістів на чолі з організацією "Брати-мусульмани": під час штурму міста Хама загинуло від 17 до 40 тисяч людей, серед них чимало бойовиків-ісламістів.

Вважається, що було знищено близько 400 високопоставлених керівників ісламістського руху. Хафеза Асада звинувачували у надмірній жорстокості, але він зміцнив країну.

Після смерті Асада у 2000 році влада перейшла до його сина Башара.

…Щоправда, у історії Сирії був один момент, який,можливо, змінив хід історії. 21 січня 1994 році у автомобільній катастрофі загинув старший син Хафеза Асада, Басіль. Молодий і надзвичайно популярний офіцер, палкий прихильник Заходу і всіх технічних новинок, борець із корупцією, пристрасний автогонщик та кавалерист, Басіль був справжнім народним улюбленцем, прикладом для наслідування.

Він вільно володів французькою, часто бував у США та Європі (в день загибелі мав летіти до Німеччини), дружив з королівськими домами Іорданії та Саудівської Аравії, мав чималу кількість друзів серед ліванських політиків.

Очевидно, що Басіль Асад, очоливши Сирію, навряд чи довів ситуацію до конфлікту з Ер-Ріядом та Вашингтоном. Смерть енергійного Басіля вивела на перший план його менш активного брата Башара – лікаря-офтальмолога за фахом, інтелектуала і філософа за покликанням.

Не зважаючи на те, що Башар не відзначався енергійністю та вольовими якостями, він провів ряд серйозних реформ всередині країни. Зокрема він скасував норму щодо носіння сирійськими жінками нікабів (особливого виду головного убору, який залишає відкритими лише очі).

300 тисяч сирійських курдів змогли отримати паспорти і громадянство Сирії. Було скасовано надзвичайний режим, що діяв в країні з 1963 року. Також із Конституції було вилучено норму про керівну і спрямовуючу силу Сирії – партію Баас та дозволено реальну багатопартійність.

Одночасно Башар Асад заявив про бажання відновити переговорний процес із Ізраїлем, що був ускладнений після окупації Голанських Висот.

Башар Асад запровадив нові соціальні стандарти. Освіта і медицина – безкоштовні. Підручники у школах видаються безкоштовно. Державні службовці мають право на стовідсоткову компенсацію затрат на лікування, якщо медичні послуги надано за межами Сирії.

Чоловіки виходять на пенсію у 60 років. У випадку смерті пенсіонера його пенсію отримують дружина і діти, при цьому сини отримують її до настання повноліття, а доньки – до тієї пори, доки не вийдуть заміж. Якщо донька не змогла вийти заміж, то пенсію отримує до самої смерті.

Проте у Башара Асада була серйозна проблема: він не вважав свого сусіда Саддама Хусейна злочинцем.

У 2002 році Сполучені Штати через відмову Сирії підтримати Антиіракську коаліцію включили Сирійську Арабську Республіку до "Осі зла", неодноразово лунали недоведені звинувачення у тому, що Асад сприяє Іраку, переховує на території Сирії зброю масового ураження, порушує санкції щодо Іраку. Асад всіляко відкидав ці звинувачення.

У 2007 році в Сирії відбувся референдум, на який було винесено одне питання: чи довіряєте ви управління країною до 2014 року Башару Асаду? 97,62% громадян дали ствердну відповідь, довіривши президентський пост Асаду.

Тобто, варто підкреслити насамперед легітимність вибору і легітимність президентського правління Башара Асада. Це – для спростування інформації про недовіру до Асада і заяв про те, що він воює з власним народом.

До речі, у лютому 2012 року під час референдуму щодо нової Конституції країни за проект Башара Асада проголосували 89,4% сирійців, що також є свідченням підтримки нинішнього режиму.

Поступово Асад вибудував тісні дружні контакти з Російською Федерацією та Китаєм, а також з Іраном. Когось непокоїла дружба між Дамаском і Тегераном. Когось – надмірно теплі стосунки з Москвою.

Асад став гальмом на шляху втілення ряду проектів, у яких були зацікавлені Вашингтон і Париж: скажімо, він виявився противником будівництва газопроводу з Катару у Туреччину і Європу (чим зіграв явно на руку "Газпрому").

Катарський газ склав би серйозну конкуренцію російському через собівартість (транспортування газу з Катару було би менш затратним, ніж російського газу, особливо враховуючи відстані).

Ще один момент: Башар Асад має дружні стосунки з ліванським збройним рухом "Хезболла", який надає Сирії військову підтримку. Це не може не насторожувати Захід, який вважає "Хезболла" серйозною проблемою.

До того ж у Сирії було знайдено нафту і газ! Норвезька компанія Ancis, що проводила геологічні дослідження в регіоні, визначила наявність 14 родовищ нафти у територіальних водах Сирії та великі поклади газу (за оцінками фахівців Сирія найближчим часом могла би вийти на четверте місце у світі за видобутком газу, а потенційний видобуток нафти може становити 6 – 7 мільйонів барелів на добу (для порівняння: Саудівська Аравія видобуває 12 мільйонів барелів на добу). Тобто, війна у Сирії – це не війна за встановлення демократії. Це – війна за труби і енергоносії, а також за контроль над регіоном.

Ті, хто протистоять Асаду, навряд чи є демократами. Повстанці – це складний конгломерат ісламістів, комуністів, найманців і людей, що просто претендують на владу. Скажімо, повстанців підтримує рідний дядько Башара Асада, який у 80-х роках вже намагався здійснити переворот. Чисельність повстанців оцінюється у 30 – 100 тисяч чоловік.

Значна частина – це найманці з Тунісу, Лівії, Іраку, а також бойовики із терористичної організації "Аль-Нусра". Серед лідерів повстанців – полковник-дезертир Ріяд аль-Асаад, імам мечеті Омейядів Муаз аль-Хатіб, комуніст Джордж Сабра. Буде перебільшенням говорити, що ці люди несуть демократію у Сирію.

Демократичні перетворення не стоять на повістці денній нинішньої Сирії. Радикальні ісламісти з боку повстанців, "Хезболла" на стороні влади – це надзвичайно тривожний симптом.

Громадянська війна почалася два з половиною роки тому як одна із ланок спільного ланцюга "Арабської весни". Башар Асад виявився найбільш стійким з-поміж цілого ряду арабських лідерів. Він досі користується підтримкою населення – за даними, оприлюдненими у західних джерелах, на президентських виборах 2014 року він може отримати підтримку понад 75% населення.

30 жовтня 2011 року Башар Асад у інтерв'ю Sunday Telegraph говорив: "Сирія – епіцентр регіону. Будь-яке загострення в Сирії запалить весь регіон. Ви ризикуєте викликати землетрус. Хочете отримати ще один Афганістан чи ще десяток Афганістанів?"

У січні 2012 року президент виступив перед мільйонним мітингом у Дамаску. "Я прийшов разом із вами на цей мітинг на площу Омейядів у Дамаску, яка є площею свободи, спротиву, історії і нашої національної гордості. Я хочу бути з вами тому, що я – один із вас.

Я – сирієць і син свого народу! Я хочу заявити вам про свою вдячність за підтримку і патріотизм. Я вдячний кожному сирійському громадянинові, де б він у цей час не перебував: на площі, вдома, в мечеті чи церкві, в школі чи в університеті.

Я молю Бога про те, щоб Він дав мені серце такої величини, яке б могло помістити всю мою любов до героїчного і великого сирійського народу, частиною якого я є і безмірно гордий з цього".

У Башара Асада чимало ворогів, які практично відкрито стимулюють повстанців. Чи ризикнуть Сполучені Штати та їх сателіти до активних бойових дій? Чи використають вони газову трагедію 21 серпня як казус беллі – привід до війни? Чи вв'яжуться у відверту авантюру – особливо враховуючи той факт, що Організація Об'єднаних Націй відмовляється видавати санкцію на бойові дії, а Росія та Китай прямо заявляють про підтримку нинішнього сирійського режиму?

Експерти вже починають говорити про те, що Сирія може стати тим майданчиком, який – у випадку активізації бойових дій – може призвести до Третьої світової війни. Війни за контроль над Близьким Сходом та Азією в цілому.

Найгірше те, що розпочати бойові дії у Сирії може людина, яка кілька років тому авансом отримала Нобелівську премію миру.

Інший нобеліант у далекому 1974 році писав у "Двадцяти сонетах до Марії Стюарт":

"Потом -- зима, узорчатые санки,

примерка шали: "Где это -- Дамаск?"

"Там, где самец-павлин прекрасней самки".

"Но даже там он не проходит в дамки".

В сирійських шашках навряд чи комусь вдасться пройти у дамки. Це – заздалегідь програшна гра. Програшна для всіх без винятку сторін.

Кость Бондаренко