Трикотажники

Багато хто з вас, читаючи ці рядки, раніше чи пізніше зупиниться й роздратовано скаже: "Хто про що – а цей знову на білорусів наїхав!" Уникнути цього мені все одно не вдасться, то спробую хоч пом'якшити: я не проти, я за.

Я за Білорусь і білорусів. Але я за іншу Білорусь – Бикава й Някляєва, й видатного поета Алєся Разанава, і політичного в'язня Алєся Бєляцького, й багатьох інших чудових митців та гарних людей – Алєсів, Вальжин, Уладзімірів та Андреїв. І ще я, щоб ви знали, за музичний гурт "PortMone".

І якщо я справді проти чогось білоруського, то це щось – їхній режим. Зрозуміло, що й наш, український (ну тобто насправді й не наш, і не український), мені зовсім не до вподоби. І зокрема те, як він цілими фрагментами копіює білоруський. Особливо там, де йдеться про громадянські свободи.

"Та зате в них молокопродукти які хороші!" – присоромлять мене деякі з вас. "А що вже трикотаж!" – заволають інші. "І взагалі бацька молодець – під Захід не прогинається, тримає слов'янську марку", – висловлять свою уважуху з респектом ще котрісь.

От про це й поговоримо.

До нас у Франик заїхав на кілька годин мій литовський знайомий. Ми з ним раніше не бачилися, проте останнім часом багато листувалися. Однаково добре володіючи литовською та українською, власні тексти він усе ж воліє писати рідною польською. Така от непроста культурна ідентичність.

На зустріч вільнюський гість прийшов не з пустими руками. Леґендарний литовський мед у спеціальній керамічній пляшці, яка дещо нагадує оту, для ризького бальзаму. Литовські шоколадні цукерки і литовський же сир – абсолютні гіти на харчовому ринку Євросоюзу, чемпіони продажів. От і з якими він завітав гостинцями. На що я зміг відповісти лише книжкою та платівкою. Добре, що хоч так само власного виробництва.

"Ми у Литві страшенно пишаємось якістю свого продовольства, – скоментував гість свій подарунковий набір. – Усе, що ми споживаємо – своє, рідне, смачне і здорове."

Я буваю щодо всіляких самовихвалянь скептичним, тож і цього разу штрикнув: "От як усе-таки ви в цьому схожі з нашими спільними сусідами й родичами! Вони, білоруси, так само завжди і всюди вихваляють свої продукти, надто ж перед українцями.

У них, мовляв, і масло масляніше, і сметана сметанистіша. Процент жирів і так далі. Недарма ж усе-таки історична самоназва білорусів – литвини."

(Зізнаюся щиро: з "нашими спільними родичами" я загнув. Сусіди – так. Але родичі? От ми на Західній Україні генетичні татари. То які ж ми в біса родичі чистим слов'янам білорусам? Подалі від таких родичів, як ми! Ну, але про це я вже тут писав, тепер про інше.)

Гостеві з Вільнюса від порівняння з білорусами стало дещо прикро. Він ледь не обурився таким порівнянням: "Та в Литві, якщо ти хочеш сказати про їжу щось найгірше, то кажеш "смакує, ніби білоруська"! І всі починають плюватися. А одяг?

Якщо в нас людина вже зовсім зле одягнута, ну тобто якось так по-радянському недобре, то в нас цей стиль називається "білоруський трикотаж". І всі сміються. Я от лише не розумію, звідки у вас в Україні цей культ усього білоруського", – знизав він плечима.

"Та звідти ж, – сказав я у відповідь, – звідки й ота цидула, підписана в Мінську. Порядні політики давно ж уже до Мінська не літають. А ці совки – що один, що другий – просто наввипередки. Уже, виявляється, Європейський Союз – це кінець нашої незалежності, а Митний – це її пік і розквіт."

А з іншого боку, подумав я собі, чого хотіти від керівництва, від усіх цих яників з азіровими, чи як їх там ще коли зватимуть, якщо й народ усіляко підтримує? Не було б у Києві такої незліченної маси ларків з "продуктами из Белоруссии" та ще й з радянським знаком якості в ролі додаткової заманухи – то і прем'єр у цій країні був би інший.

І не літав би він, як ошпарений, до Мінська всілякі нісенітниці підписувати, й не скиглив би свою вічну пісеньку про те, що й ВТО нам нічого доброго не дало, і в ЄС ніхто не чекає. І що нікуди нам без Росії, а вже без білоруського трикотажу, то й зовсім гаплик.

Хоч і дітям уже достеменно ясно – річ не у трикотажі, а в саботажі.

Одні скиглять, а інші пробиваються. Завалюють європейські прилавки своїм надзвичайно якісним, нічим не гіршим від швейцарського, сиром, своїм унікальним медом.

Птиця з Польщі, риба з Латвії та Естонії, вина зі Словенії та Хорватії, садовина й городина з усього колишнього "остблоку" нормально конкурують, продаються, купуються – і так тому й бути.

Справа, мабуть, у тому, кого собі обираєш об'єктом для заздрості та наслідування. Якщо європейські цінності – то буде тобі ще й бонусом від рідної землі і сир з медом. А якщо бацьку – то так і ходи все життя у протертому до дір трикотажі.

Юрій Андрухович