Дітей з ДЦП і хворобою Дауна можна виходити, проблема – в коштах

Сьогодні весь світ нагадує про тих, хто потребує найбільшого піклування, - людей з особливими потребами. Надто беззахисні - хворі діти. За даними столичного управління освіти, лише в Києві - понад 16 тисяч малюків дошкільного віку мусять отримувати догляд у спеціальних закладах.

Для цих дітей кожен крок - подвиг. У всіх маленьких учнів закладу - порушення опорно-рухового апарату, чимало - з ДЦП і синдромом Дауна. Більшість з них може лише спостерігати за вихователями, йдеться у сюжеті ТСН.

Вихователям доводиться бути не лише поросятками й совами на влаштованих ними виставами, а й важкоатлетами, логопедами і психіатрами - усе в одному.

Федір у 5 із половиною років тільки навчився сидіти. Це перший у його житті дитячий ранок. Він щасливий, але соромиться.

"Федюша, тобі подобається в дитячому садку? – Так... - А що тобі найбільше подобається? - Музичні заняття", - зізнається хлопчик.

Навіть ці прості слова для нього - перемога над собою. І результат годин копіткої праці. Із народження малюк потребує постійного супроводу няні.

Сашко розмовляє значно краще, ніж Федір. Його мама не має коштів на няню, але щодня возить сюди дитину з іншого кінця міста, бо певна: до школи сина можна виходити.

"Нам потрібен логопед, потрібен і дефектолог. Але все дуже дорого, тому поки ми на це не знайшли грошей", - каже жінка.

Таких історій лише в цьому садочку - понад сотня. І щороку  діагнози стають дедалі важчими.

Завідувачка дитсадка Оксана Горелик розповіла: "Я дивлюсь, що є більш важкі порушення. Якщо, наприклад, раніше дитячий церебральний параліч був, то діти були із збереженням інтелекту. Зараз це захворювання ще й супроводжує затримку мовленнєвого і психічного розвитку".

Більшість цих дітей можна розвинути, щоб надалі вони пішли до звичайної школи. Однак, усе впирається в кошти. Безплатний садочок постійно потребує сучасного обладнання для занять із лікувальної фізкультури та візочків для перевезення діток. І звісно, вихователів. Однак, самі "особливі" малюки цих проблем не усвідомлюють. І як ніхто радіють життю – яке мають. 

Вони танцюють і співають – сьогодні у них свято. Бо принаймні у цей день суспільство на них звертає увагу, якої ці діти потребують щодня.