Чи є у вас план, містер Фікс

Віталій Луценко минулого тижня говорив про план для політичних сил. План - у моєму розумінні – це не перелік законопроектів, і не відсотки ВВП, і навіть не рівень доходів Пенсійного фонду. План – це стратегічний документ, в якому політична еліта проектує, а потому – розповідає людям, як підвищиться рівень добробуту нації через 20 чи 30 років, як зросте тривалість життя на той час, а також – коли громадяни цієї країни виходитимуть на пенсію, які виплати на них чекають і т.д. Громадянам не важливо знати, які інструменти влада збирається використовувати найближчим часом: питання дня, де ми будемо через 5-10-20 років, якою на той час виявиться медицина, що відбудеться з освітою, екологією…

На ці та багато інших питань політики не люблять говорити ні перед виборами, ні в період електорального затишку. І проблема тут не лише в інтелектуальній спроможності сформулювати таку стратегію (зрештою, можна мобілізувати гарвардських хлопчиків, котрим під силу подібна аналітика), а у відсутності соціального запиту на такий план. У будь-якому з підручників виборчих технологій написано, що електорат голосує не за програми, а за харизму, вправність у дискусіях, шоу, організоване під час кампанії. Ми з вами голосуємо за Голівуд, який нам влаштовують напередодні відвідин виборчих дільниць.

Пригадуються парламентські виборчі кампанії БЮТ 2006 і 2007-го років. 2006-го Блок Тимошенко розробив детальну передвиборчу програму "під громадянина", в якій були розписані реформи медицини, пенсійної системи, освіти, судочинства і т.д. Кампанія минула успішно для блоку, навіть краще, ніж на то розраховували штабісти. Але на дострокових виборах 2007 року команда Юлії Тимошенко поміняла стратегію: політична сила просувала свій головний актив – лідера: Юлію Володимирівну, її харизму, її мистецтво вести дискусії, виступати перед аудиторією, і ніяких детальних планів, програм… Штабісти блоку у приватних розмовах підтверджували, що "книжки не брешуть, - програми на виборах не працюють". В результаті блок здобув 30,71% голосів проти 22,29% у 2006-му.

Та що там вибори: ось усю весну опозиція нам нав'язувала "батл" про персональне голосування в раді, тоді як у неї є всі можливості організувати інтелектуальну дискусію про подальший розвиток економіки та виведення країни з кризи. Чому було б не підготувати критику нинішнього курсу уряду і натомість презентувати свій план?

Відповість дуже проста: три-чотири десятки пар кулаків забезпечують хорошу картинку, котра розійдеться по телеканалах; новий день, знову ті ж кулаки – знову картинка, виходить така собі мильна опера із заздалегідь прогнозованими рейтингами. Тоді як навіть геніальну програму слід готувати місяцями, і вона лише зрідка конвертуватиметься у нуднуваті сюжети "по телевізору". У Фейсбуці Дмитра Корчинського вичитав доречну цитату: Сократа спитали, чому ти "такий, тіпа, розумний", а за тобою йдуть одиниці, а он афінська повія ворухне пальцем і за нею одразу волочаться сотні. Він сказав: "Це тому, що я веду їх вгору, що важко, а вона веде їх донизу, що легко".

Наші політичні "батли" - це традиційно дорога до низу, бо складну у сприйнятті і неприйнятну через низку різних обмежень економічну програму треба дуже довго популяризувати, формувати запит на неї. Якщо згадати долю більшості реформаторів світу, то всі вони – від Де Голля до сусіднього Лешека Бальцеровича, пройшли через кризу довіри, соціальну анафему і з наступним відторгненням з кола електоральних улюбленців. Визнання та вшанування до таких людей часто приходить через десятиліття.

Це головна колізія: ти не можеш проповідувати і повчати, якщо не маєш рейтингу, тебе просто не почують, а якщо ти його маєш, то дуже вже хочеться цей рейтинг не лише зберегти, але й розміняти на доступ до бюджетного краника. Важливо лише організувати правильне шоу.

Всі ці думки зав'язалися завдяки заяві Луценка, який звинуватив опозицію у відсутності плану дій, мовляв, конкуренція за рейтинги, лідерство і владу засліплює очі борцям за долю народну. Невже Юрій Віталійович вирішив стати українським Де Голлем? У це віриться слабо, бо політичних колах ходять чутки, що Юрій Віталійович так несподівано "відкинувся" із відомих місць внаслідок домовленостей Петра Порошенка з Банковою. Подібно на те, що Петро Олексійович нині займає дуже зручну політичну нішу "і нашим, і вашим": з одного боку – портфель міністра економіки в уряді Миколи Азарова з перспективою підвищення, з іншого – нібито успішні переговори з об'єднаною опозицією про підтримку пана Петра на виборах міського голови Києва. Рейтинг Порошенка постійно плететься догори, і нині він дійсно виглядає як реальний опонент главі КМДА Олександру Попову.

А що ж Луценко? У цьому сценарії він, схоже, виконує роль, як колись казали - Кассандри опозиції, нині ж є інше слово – "троль" і своїм "тролингом" розчищає майданчик для нового політичного проекту, очевидно, також пов'язаного з паном Порошенком. І з цього може дійсно вийти щось перспективне, бо, по-перше, опозиція об'єднана лише на папері. Три політсили входять до її складу, і є три кандидати у президенти. Вони як лебідь, рак і щука, чи Каїн, Авель та їх сестриця Фаріон.

По-друге, ця команда ідейно посилає лише один меседж – боротьба за владу, плюс артикулюються ще тези про звільнення Тимошенко ("Батьківщина"), "Даєш українську!" ("Свобода"). Результат підміняється процесом: вони борються за поіменне голосування у Раді при цьому не говорячи, для проведення яких законів потрібен цей інструмент, вони вимагаються виборів у Києві, але при цьому не спроможні назвати ні єдиного кандидата, ні задекларувати тих змін, яких вони здатні зробити для столиці; нарешті, вони готуються до президентських виборів, але знову ж таки - головне питання – хто з опозиціонерів прийде до старту кампанії з найвищим індивідуальним рейтингом.

Вибори виборами… Але місія кожної влади наповнювати бюджет та в міру своєї відповідальності розподіляти (чи ділити) його, місія опозиції – влаштовувати громадські дискусії, в тому числі – й щодо шляхів розвитку країни. Нині ця ніша порожня. Тому "Третя республіка" Юрія Луценка має досить хороші перспективи – аж до того моменту, поки не почне набирати політичного рейтингу… бо тоді на повістці дня з'являться інші цінності.