Рівняння на шантаж

Будь-кому важко прогнозувати наступні дії Путіна. Оскільки його попередні кроки – впродовж як мінімум останніх кількох місяців – є алогічними. Він є абсолютно непрогнозованим, і марно намагатися передбачити його майбутні вчинки з огляду на інтереси Росії чи його власні.

Вже є безліч прикладів, коли він, намагаючись досягти одних результатів, отримував абсолютно протилежні. Наприклад, намагання Путіна розколоти європейську та євроатлантичну спільноту призвели до консолідації їхніх позицій у запровадженні санкцій проти Росії.

Можна констатувати, що тактика шантажу, яку Путін застосовує протягом україно-російського конфлікту, все ще залишається успішною. Накопичуючи сили, створюючи всі умови для поновлення бойових дій на Донбасі, він має на меті, насамперед, шантаж – як України, так і країн Заходу. Путін демонструє готовність застосувати силу, вимагає виконання його умов під загрозою подальшої ескалації конфлікту, будучи переконаним, що ніхто не стане йому на заваді.

Чи стане ця чергова хвиля шантажу початком нової ескалації масштабних бойових дій на Сході, чи погрози залишаться лише погрозами – наразі сказати важко. Наступ може розпочатися як у наступні кілька годин чи кілька днів, так і не розпочатися у найближчі кілька місяців.

Багато експертів сходяться на тому, що якщо Росія не перейде в наступ на Сході у найближчі кілька тижнів, то тоді, передусім через погодні умови, а також з огляду на процеси в Росії, в російській армії, він буде відтермінований на кінець весни наступного року. З початком дощів ґрунти в тих місяцях стануть практично непрохідними для техніки. Відповідно, російська армія втратить вигідні позиції для наступу. А жоден агресор не розпочинає бойові дії, не будучи впевненим у своїй перемозі – нехай не на всі сто відсотків, але майже на сто.

Такі погодні умови, звісно, будуть складними і для наших військових. Але в даному випадку для сторони, яка обороняється, цей фактор є менш критичним. Адже за класикою військових дій для успішного наступу потрібна щонайменше трикратна перевага у живій силі та техніці.

Чи допоможе в цій ситуації запровадження воєнного стану, про який останнім часом знову почали говорити? Від того, чи буде він запроваджений на непідконтрольних територіях чи не буде – мало що зміниться. Доцільно вести мову про введення воєнного чи надзвичайного стану у прилеглих районах або й у всій України, визнавши нарешті, що проти країни здійснюється масштабна агресія із застосуванням широкого арсеналу гібридної війни.

Абсолютно логічно також оголосити тимчасово окупованими ті території Донецької і Луганської областей, які перебувають під контролем проросійських бойовиків, а по суті – Росії.

По-перше, речі будуть названі своїми іменами – це є фактично окуповані території. У такому разі з центральної влади знімаються обов'язки – частково – із забезпечення цієї частини країни. Якщо територія окупована іншою державою, то зрозуміло, що Україна не в змозі повною мірою забезпечувати своїх громадян ні зарплатами, ні пенсіями, ні гуманітарною допомогою.

По-друге, це дає можливість винести проблему на міжнародний рівень і вже підвести світову спільноту до того, щоб Росія в легальній площині розглядалася як сторона конфлікту. Звичайно, це не змінить суттєво офіційну риторику Росії, але зовсім по-іншому можна буде ставити питання стосовно, наприклад, неможливості участі російських представників у спостережній місії ОБСЄ, що працює на сході України.

І ще один момент, чому необхідно запровадити воєнний стан. Головна проблема полягає в тому, що в цей критичний для країни період державна машина продовжує працювати практично в режимі мирного часу. Більшість політиків, як і раніше, не керується у своїх рішеннях пріоритетами національної безпеки і оборони.

Що ж стосується законодавчих аспектів, то наразі є всі підстави казати про невиконання вищими посадовими особами вимог низки законів України, насамперед, закону "Про оборону України", згідно з яким дії Росії мали бути визнані актом агресії ще в лютому-березні 2014 року.