Шляхом "попередників"

Демократичність політичної сили визначається тоді, коли вона перебуває не в опозиції, а при владі. Влада в Україні змінилася, принципи – ні. Гучний суд над суддями Печерського суду Царевич і Кіцюком – ще одне тому підтвердження.

Цим суддям оголошена підозра щодо прийняття неправосудного рішення за статтею 375 Кримінального кодексу. Але факт прийняття неправосудного рішення має бути підтверджений. І підтверджується він скасування відповідного неправосудного рішення. Інакше виникає питання: як можна за цією статтею оголошувати підозру, оминаючи інші процесуальні дії?

У 2005-2006 роках були дуже схожі прецеденти, коли суддів намагалися притягнути до відповідальності за винесення неправосудних рішень, хоча ці рішення тоді теж не були скасовані, а отже юридичних підстав для притягнення до відповідальності не було.   

Ще один момент, який примушує думати про арешт суддів не про як юридичну відповідальність, а як про з'ясування політичних відносин – порушення норми про територіальну підсудність. За правилами територіальної підсудності справу має розглядати суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено правопорушення, або за місцем знаходження сторони (як правило, відповідача).

Суд над Кіцюком і Царевич триває у Вінниці, хоча вони обидва працювали у Печерському суді Києва. Логіка зрозуміла: в столиці більше шансів, що справедливому винесенню вироку може завадити корпоративна етика. Але тоді треба було перед цим змінити положення Кримінально-процесуального кодексу, і діяти за буквою Закону. Зараз же фактично відбувається нівелювання діючих положень КПК.  

Ще один приклад шокуючого правового нігілізму -  визнання незаконним обрання судді Києво-Святошинського суду Юрія Бурбели, того самого, що засудив "васильківських терористів". Відразу виникає питання, як бути з усіма рішеннями цього судді? Вони мають законну силу чи ні?

Порушення закону створює правовий прецедент, який може бути в подальшому використаний кимось у своїх нечистих інтересах. Проблеми, які існують  в судовій гілці влади дійсно потрібно вирішувати якомога швидше, зокрема й притягувати до відповідальності суддів, які порушили закон. Але не повинно бути правової вакханалії. Всі заявляють про європейський вибір України, і при цьому нехтують базовими європейськими принципами, зокрема принципом верховенства права.   

Це так само смішно і безглуздо, як і те, що представники колишньої влади притримуючись проросійської позиції, апелюють не до Росії, а до Європи.

Коли ухвалювали закон про люстрацію, незалежні юристи попереджали: поки не будуть внесені зміни до інших законів, він не працюватиме, з ним будуть проблеми. Але тоді ніхто не хотів про це чути.          

Тепер кожен "люстрований" чиновник або суддя може оскаржити рішення українського суду, наприклад, Європейському суді з прав людини. І може так ще статися, що Україна буде зобов'язана виплачувати Кіцюку і Царевич компенсацію.

Реформа і оновлення суддівського корпусу дуже потрібні, але вони мають бути проведені таким чином, щоб у суспільства не виникало сумнівів, що це відбувається на основі критеріїв справедливості.

Мені подобається досвід реформи судової системи у Боснії і Герцеговини. Вони повністю розпустили суддівський корпус, що одразу зняло питання про вибірковість покарання, а потім здійснили новий набір за новими правилами, дозволивши брати участь у ньому і колишнім суддям.

Нові люди які приходять в судову гілку владу повинні  а) мати належну освіту , б) – бути високоморальними.

Процес призначення на посаду судді має бути максимально прозорим. Як відбувається відбір на голову Національного антикорупційного бюро. Заходить кандидат, і проходить співбесіду перед увімкненими  телекамерами, по-перше, щоб всі  бачили, що немає ніяких маніпуляцій, а по-друге, "дабы дурь каждого была видна". Відповідно об'єктивність  і незаангажованість тих, хто здійснює відбір  теж має бути поза сумнівами. 

Для західного світу, де роками формувалися принципи взаємовідносин суспільства і державних органів, родинні зв'язки між посадовцями суспільство сприймає в штики. Наприклад, у США коли президентом був Джон Кеннеді, його брат Роберт був генпрокурором. Якщо людина є представником професійної династії, такі випадки можуть бути. Але якщо процес призначеня на посаду прозорий - це не створює проблем.

Для України, де ці процеси поки що є таємницею, кожен такий випадок – недоречний виклик суспільству.