Чому Росія так прагне взяти Бахмут: аналітика The NYT

Бахмут, колишній козацький форпост, який на початку війни був солевидобувним містом, став місцем зіткнення двох армій. Гордість, непокора та чиста впертість швидко надали місту надзвичайного значення.

Пропонуємо вам адаптацію матеріалу The New York Times авторства Томаса Гіббонса-Неффа, колишнього морського піхотинця, який неодноразово робив репортажі з Бахмута та його околиць.

За кілька тижнів до того, як президент України Володимир Зеленський відвідав місто Бахмут у грудні, військовослужбовець із позивним “Ведмідь” дивився з вікна зруйнованої квартири на шостому поверсі, що виходило на на східну частину міста. Автор матеріалу тихенько стояв біля нього. Битва внизу точилася в приглушеній люті. Горіти вже було нічому, територія була обстріляна вщент.

“Бахмут, — писав автор у своєму щоденнику, — у жахливому стані”.

Це була одна з сотень довгих ночей, коли Бахмут став осередком одних із найзапекліших боїв у війні — об’єктом гострого бажання Росії та наполегливої ​​оборони України. І тепер місто Бахмут, здається, впало до рук росіян через 10 місяців, залишивши тисячі солдатів пораненими або вбитими, і залишається питання: як непоказне місто, про яке світ ніколи не чув, стало місцем, де обидві сторони вирішили боротися до кінця, незалежно від ціни?

“Здається, всі грифи тут”, — сказав авторові один солдат, коли з’явилися натовпи журналістів, коли місто, здавалося, було на межі падіння в березні.

Траєкторія війни невідома. Учасники бойових дій, політичні погляди та військова стратегія однаково мають право голосу в битвах, що ведуться, і в насильстві, яке слідує за ними. Бахмут, колишній козацький форпост, який на початку війни був солевидобувним містом, став місцем зіткнення двох армій. Гордість, непокора та чиста впертість швидко надали місту надзвичайного значення.

Місто Фаллуджа в Іраку було невідоме більшій частині світу, поки Сполучені Штати не спробували 2004 року придушити повстанський рух, який посилювався. Було дві окремі битви за місто, одна тривала три тижні, друга — шість. Вони були інтенсивними, але набагато меншими за масштабом, ніж руйнування та втрати Бахмута.

Геттісберг був типовим для південної Пенсильванії гірським ландшафтом із пагорбами й полями, але саме там три дні марних боїв перекреслили перспективи Роберта Е. Лі повернути громадянську війну на свою користь. Іодзіма була не більше, ніж часткою острова в Тихому океані, але США потребували її для бомбардувальників далекої дії, і боротьба за контроль над нею стала однією з найвиснажливіших битв Другої світової війни.

Але буде то Бахмут, Іодзіма чи Фаллуджа, завершення битви, незалежно від ставок чи переможця, завжди одне й те ж саме: незрозуміла втрата і розрахунок на те, що буде потім.

“Ворог, — сказав персонаж Джозефа Геллера Йосаріан у своєму романі про Другу світову війну “Catch-22”, — це будь-хто, хто збирається вас убити, незалежно від того, на чиєму він боці”.

До ранку понеділка, 22 травня, українські офіційні особи говорили про контроль над “околицями” Бахмута та готували операції на флангах, що мало вказувало на те, що бій у місті підійшов до кінця. Серед руїн довоєнне населення з приблизно 70 000 скоротилося до кількох тисяч чи менше.

Захоплення Росією Бахмута в певний момент здавалося малоймовірним. Українська армія витіснила росіян з-під Харкова торік у вересні. В листопаді було звільнено портове місто Херсон. Україна перемагала. У декого в Бахмуті була надія, що київські війська продовжуватимуть наступ, переломивши ситуацію раз і назавжди.

Але незважаючи на поразки в інших місцях, московські війська разом із силами найманців “Вагнера”, підтримуваного Кремлем угрупованням, яке керувало штурмом Бахмута, ніколи не припиняли атакувати місто.

Президент Росії Володимир Путін чітко дав зрозуміти, що його війська збираються захопити Бахмут, а потім націлитися на весь багатий корисними копалинами регіон Донбасу, в якому місто розташоване. Зимового затишшя не було, земля затверділа, а до металевих проломів гаубиць та автоматів Калашникова стало боляче торкатися онімілими від холоду пальцями. Весна просто принесла ще більше руйнувань у запеклих і кровопролитних вуличних боях.

Військові аналітики, західні офіційні особи та ЗМІ місяцями сперечалися про “стратегічне значення” Бахмута. Росіяни могли б краще використовувати свої ресурси, вважають аналітики. Україна повинна відступити на кращу землю і продовжити наступ деінде, додали вони.

Автор згадує експертів і пресу 2010 року, коли він бився в іншій битві, як морський піхотинець, на півдні Афганістану — битві за Марджу. Це було далеко не таке насильство, як те, свідком якого він був під час своїх численних поїздок до Бахмута як журналіст The New York Times, але, як і українські солдати, які воюють за своє місто, він знав, що світ спостерігає.

Як мало це означало 2010 року, коли жоден громадський контроль не міг визначити, живі його друзі чи померли. І як мало це означало для солдатів, які воюють у Бахмуті, де кожна хвилина без обстрілу чи атаки була бажаним перепочинком, а метою кожного дня було вижити та залишити один одного живими.

Володимир Зеленський перетворив Бахмут на офіційний центр війни, коли він відвідав місто у грудні, з’явившись разом зі своїми втомленими війною солдатами на місці, схожому на порожню фабрику поблизу фронту. В центрі уваги був лежачий поліцейський у місті, яке раніше називалося Артемівськом.

Бахмут із ​​його колись акуратними пішохідними доріжками та відомою виноробнею раптом став стратегічно важливим, погоджувалися з цим генерали та аналітики чи ні.

Візит Зеленського був необхідним ЗМІ та українському народу. “Бахмут тримається” стало лозунгом. У війні відбулася ще одна стандартна битва, яка була жахливо схожа на облогу Маріуполя та бої в Лисичанську і Сєвєродонецьку за місяці до неї: захисники відбивалися від значно більшої армії.

Ми “перебуваємо в повному вогневому оточенні”, — сказав один солдат, який воював у Бахмуті ближче до кінця битви, перш ніж запитати, чи The Times надасть належну інформацію для громадськості, якщо його там покинуть.

Колись Євген Пригожин почав зніматися на відео на Бахмутському фронті. У відео, опублікованому в березні, ватажок “вагнерівців” попросив українського президента Володимира Зеленського продовжувати надсилати “боєздатні підрозділи”, щоб його війська могли їх убити.

Він також сварився з російським військовим керівництвом, критикуючи його і знущаючись із нього, додаючи бахмутському наративу більшого значення.

На опублікованих відео з поля бою видно поранений снарядами ландшафт із розбитими деревами. Солдати билися з каламутних окопів у воді по коліно.

Невдовзі Бахмут порівняли з Верденом 1916 року (10-місячна битва, в якій загинули сотні тисяч французів і німців). Але кривава окопна війна на сході України не була чимось новим, оскільки вона була основною частиною конфлікту відтоді, як підтримувані Росією сепаратисти почали боротьбу з тамтешнім урядом 2014 року.

Історичні порівняння, якими б влучними вони не були, не притупили жахів на землі. Місяцями вбиті й поранені з України стікалися до самотньої лікарні Бахмута. Закривавлені ноші вітали нових пацієнтів. Російські трупи засмічували навколишні поля, замасковані, вони вказували в напрямку їхньої атаки.

Візит Зеленського чітко дав зрозуміти: його сили будуть боротися до кінця. Бахмут приєднався до списку міст, де загинуло багато солдатів в обмін на лише кілька кілометрів спустошеної землі.

Ті солдати, які виживуть, все життя будуть думати, чи варте воно того. А тих, хто загинув, згадуватимуть як полеглих героїв битви за Бахмут, шеренги, які зустріли свій край у місті, про яке рік тому багато хто й не чув.

Коли автор стояв біля розбитого вікна тієї холодної грудневої ночі, він думав, що, незважаючи на гуркіт артилерії та гармат, битва за Бахмут здавалася далекою. Через два дні в ту порожню квартиру врізався снаряд.

Зараз місто патрулюють росіяни. Війна триває. Вона потроху просуватиметься до нових місць на карті, ще не зруйнованих багатомісячними артилерійськими боями, де можуть з’явитися нові гасла і де “стратегічне значення” залишається під питанням, оскільки світ очікує чергового кривавого фіналу.

Нагадаємо, в Бахмуті Донецької області та його околицях тривають обмежені бої. На північ і південь від міста українські Збройні сили ведуть бої за захоплення висот, а в самому Бахмуті утримують укріпрайон.

За минулу добу українські бійці змогли просунутися на відстань від 200 до 400 метрів.

Читайте також: 

• На носі вже літо: чому весняний контрнаступ ЗСУ досі не почався — AP

• Чи виведе нарешті Пригожин своїх найманців з Бахмута: прогноз ЗСУ

• У ЗСУ розповіли, з якими проблемами стикаються окупанти на Бахмутському напрямку