Думки про інтронізацію

Двадцять років тому, у липні 1993 року, бельгійсько-швейцарський письменник Жак Нейринк завершив писати свій роман "Манускрипт Гробу Господнього" (який кілька років тому побачив світ українською мовою у харківському видавництві "Фоліо" - у чудовому перекладі Леоніда Кононовича).

Роман засуджений офіційною католицькою церквою, але фактично цей твір започаткував процес нової літературної ревізії християнських догм. Процес, який пізніше розвинувся у таких авторів, як Перес-Ріверте, Ден Браун та інші.

Так от. У фінальній частині роману один із головних героїв стає Папою Іоанном XXIV. Вперше в історії церкви – єзуїт, вперше в історії католицизму – швейцарець.

Він промовляє незвичайну промову, у якій говорить про необхідність повернення церквою довіри з боку пастви, говорить про Доброго Пастиря, про розкіш, у якій потонув клір. Говорить про необхідність змін.

І далі – скидає з себе багряницю – одяг імператорів Римської Імперії - і у звичайному одязі йде через весь Рим – до Латеранської базиліки, полишаючи Ватикан…

Чомусь цей роман згадався зараз. Надто багато паралелей. Надто багато з того, що писалося двадцять років тому, збулося. 82-річний Нейринк може тішитися: він передбачив майбутнє. Хоча за останні двадцять років чув на свою адресу чимало звинувачень – у безбожництві, єресі, віровідступництві.

Відбулася інтронізація нового Папи. Було цікаво ще раз перечитати текст інтронізаційної промови героя Нейринка і порівняти її з інтронізаційною промовою Франциска. Очевидно, що чимало моментів збігаються: Нейринк відчув подих часу і зрозумів, що рано чи пізно Церква також відчує цей подих, вловить ритм, стане більш сучасною.

Тим більше, що процеси осучаснення, модернізації Церкви, започатковані Іоанном ХХІІІ та Другим Ватиканським Собором, на деякому етапі уповільнилися (наприкінці понтифікату Іоанна-Павла ІІ та під час понтифікату Бенедикта ХVI), а суспільство розвивається доволі динамічно.

Церква в сучасному світі має відповідати суспільним запитам і потребам, давати пояснення складних процесів сучасності. Це розуміє Папа Франциск, який вже – авансом – проголошений папою-реформатором, папою-модернізатором.

Дуже сподіваюся, що новий Папа матиме свою програму для Сходу. Адже на Сході проповідував і здійснював місіонерську роботу один із покровителів нового Папи, Франциск Ксаверій, співзасновник Ордену єзуїтів.

Вихованець греко-католицького єпископа з України і наставник нинішнього глави українських греко-католиків, Папа Франциск, очевидно, приділятиме особливу увагу Україні та УГКЦ.

Експерти висловлюють обережну надію на те, що українські греко-католики нарешті отримають свій Патріархат, якого добиваються не одне десятиліття – і тоді це буде десятий Патріархат у системі греко-католицьких церков.

Попередні Папи ігнорували прагнення українцями свого Патріархату. Нинішній Папа може бути більш прихильним до українців і взагалі може запропонувати нову політику церкви щодо Сходу Європи. Приїзд на інтронізацію Константинопольського патріарха – вперше після Керуларійського розколу 1054 року – теж показовий момент.

Цілком можливо, що цілий ряд процесів у церковному житті України підуть по-новому. Українські греко-католики сприйняли обрання нового Папи з таким ентузіазмом, ніби Папою обрано українця. Так раділи поляки, коли у 1978 році Папою став виходець з Польщі Кароль Войтила.

Новий Папа – не українець, але українці очікують, що він буде приділяти уваги Україні не менше, ніж свого часу Іоанн-Павло ІІ приділяв Польщі. Є великі сподівання. Є великі надії. Головне, щоби вони не обернулися великими ілюзіями.

Українську делегацію на інтронізації очолив віце-прем'єр Костянтин Грищенко. Він же – голова комітету з відзначення 1025 річниці хрещення Русі. Доволі показово і символічно.

Навряд чи на святкування до Києва приїде Папа, але представники Ватикану, поза сумнівом, будуть брати участь в урочистостях. Під сумнівом – приїзд патріарха Кирила, який почав ставити особливі умови щодо свого візиту.

Тому не здивуюся, якщо 1025-річчя Хрещення пройде без патріарха Московського і всієї Русі, а натомість у 2014 році у Москві буде проведено урочистості з нагоди 715 річниці переїзду Київського митрополита до Московського князівства.

…Повертаючись до Нейринка і Франциска. Обидва відчули пульс часу і необхідність змін. Чи відчули цю необхідність у Даниловому монастирі? Чи є в православ'ї своє крило, готове йти на церковні реформи рівня тих, які в середині XVII століття проводив патріарх Никон?

І чи готовий представник сучасної російської (української, білоруської) літератури створити антиутопію про новітнього патріарха-реформатора, патріарха-модернізатора?

Який обов'язково прийде – за десять, двадцять, п'ятдесят років, але прийде,- реанімувавши справу Ніла Сорського і поховавши, нарешті, справу Йосифа Волоцького з новітніми іосифлянами.

Кость Бондаренко