Русини і московити

Та і як можна проминути тему імперського шовінізму, коли у Москві вже створено громадську координаційну раду на підтримку "Хартії возз'єднання народу Росії, України та Білорусії". "В 2012 году Москва начнет воссоединение Великой, Малой и Белой Руси" повідомляє сайт Zarusskiy.Org.

Тому-то й старається невтомний Evgeniy, який, вочевидь, не задарма так тяжко працює на цьому сайті, дотримуючись принципу "ні дня бєз строчкі".

Його репліки типові для будь-якого російського шовініста, який далекий від того, щоб тверезо оцінити свій народ. Звідси й такі пустотілі заяви: "Русский народ – это великий народ и это признано во всём мире..."

Чудово! Чому ж цей великий народ живе у порівнянні з такими малими народами, як швейцарці, норвежці, шведи, фіни чи навіть люксембуржці, в неймовірній убогості духу і тіла?

Російський народ в глибинці живе, як жебрак. І саме у такому жебрацькому вигляді він і вигідний путінській владі, бо народ заможний, незалежний і просунутий не проголосує за неї.

І якщо російський народ великий, то чим він більший за німців, італійців (римлян), французів, англійців, американців, греків, китайців і т. д.? А нічим. Чи для людства в галузі культури й науки його внесок був більшим за внесок названих народів? Ні.

Натомість маємо на світових курортах цілі списки готелів, де представників "великого народу" навіть бачити не хочуть. Зате українців туди приймають. Хоча, правда, в деяких місцях іще дивляться, щоб не був зі Сходу. Один луганчанин мені жалівся, що бідолаха, мусив через те скористатися послугами київської турфірми.

Дивним є ще й такий факт. Скільки Путін не закликає росіян їхати у Росію, а поки що скористалися цим подарунком долі одиниці українських росіян. Не тягне чомусь їх на історічєскую родіну. Так само, як не тягне назад в Африку африканців.

Evgeniy – типовий малоосвічений троль, який буде вперто товкти воду в ступі: "Московией Русь называли поляки... а цари наши именовались всегда Царь всея Руси".

І це при тому, що самі ж російські історики писали інакше. Б. Рибаков: "Словами "Руська земля" означу­валася лише південно-східна частина руських земель, Придніпровська Русь, яка обіймала лісостепову смугу від Києва до Курська". А. Насонов: "Ростово-Суздальська земля, як і Рязань, протиставляється Русі і південним літописом, і північно-східним".

У 1154 р. в Іпатіївському літописі записано: "Том же лете пойде Дюрги (Юрій) с ростовцы и с суздальцы и с всеми детьми в Русь". Або: князь "иде з Москви в Русь".

Московія називалася Заліссям. У "Задонщині" Дмитро Донской звертається до своїх воєвод: "А идет к нам в Залесскую землю", "Пойдем… во свою Залесскую землю к славному граду Москве".

Натомість галицькі королі називалися "dux et domіnus Russіae" та Reх Russіae. Галицького князя Романа Мстиславови­ча літописець називає "самодержавцем усеї Руси". Богдан Хмельницький називає себе 1649 р. "гетьманом запорозьким і володарем усієї Русі".

Західні дипломати постійно називали царських послів "les Ambassadeurs Moscovіtes". Італієць Гуагніні у праці "Sarmatіae Europae des­crіpto" (1581 р.) виразно розмежо­вує назви "Polonіa, Russіa, Lіvonіa і Moschovіa".

Щойно Катерина ІІ "височайшім повелєнієм" дарувала московському народу ім'я "русскіє" і заборонила йому вживати ім'я "московитяни".

Відомий мовознавець Ніколай Трубєцкой (1890—1938) писав: "Та культура, которая со времен Петра живет и развивается в России, является органическим и непосредственным продолжением не московской, а киевской, украинской культуры".

"Суто русские черты почти полностю сохранил украинский народ ибо он в наименшей степени смешивался с татарами" (А. П. Щапов. Сочинения. Т.ІІ. СПб., 1906).

Та Evgeniy не втомлюється: "удивляюсь, почему в народе такая терпимость к инородцам. Думаю что это отличительная черта великих народов..." Принципово не буду цитувати українських істориків.

Ось що писав видатний російський філософ В. Розанов (1856-1919): "Мы, московиты, споили киргизов, черемисов, бурятов и других, ограбили Армению и Грузию, запретили даже Богослужение на грузинском языке, обездолили богатейшую Украину, Европе же мы дали анархистов П. Кропоткина, М. Бакунина, апостолов разрушения и пыток С. Нечаева, В. Ленина и т.п. моральную грязь".

Така вона ця "терпимість".

Дорікаючи мені у відсутності об'єктивності, дехто вважає, що "надо было привести в пример и украинские учебники. А там не то, что пишут, а уже давным-давно все пропитано русофобией". І цитують книжку, видану у Львові в... 1934 році!

Тут можна лише пореготати. Я ж бо не розглядаю посібники видані того ж року у Москві або в російській діаспорі. Мова йде про сучасні посібники. Росія малює з України ворога, не перестаючи при цьому волати, що ми один народ.

А тим часом Evgeniy все ж так не допрацьовує, бо каже: "идёт пропагандистская война, и Винничук в ней оплаченая пешка а задача обгадить всё что только можно в России и русского....а я не согласен...найдите в России хотябы одно издание с такой звериной ненавистью к Украине... пусть он напишет опровержение и я от него отстану..."

Але таких видань безліч.

Ось, наприклад, журнал "Дружба Народов" (2008, №7) опублікував статтю Алєксандра Корабльова "Те, что у края". Цитую:

"Типичные украинцы живут известно где — в анекдотах. Вон, смотрите, типичнейший: сидит возле своей хаты, чистит пулемет…

Узнали? Ну и славно. А то некоторые уже стали сомневаться, что такой народ вообще существует. Нет, говорят, и никогда не было ни народа такого, ни государства, ни языка. Вот он и сидит с пулеметом, выкопанным в своем же огороде. Пока что только в анекдотах…

Присмотримся: соломенный бриль, широкие шаровары, длинные обвислые усы, курит люльку, хитровато щурится. Нетороплив, рассудителен, несколько даже философичен. Хороший хозяин. Хата его добротна и опрятна. А там — ну, вы знаете: сало, горилка, борщ, галушки, вареники…

Только не ждите, что он пригласит вас к столу: о его гостеприимстве, конечно, вы тоже наслышаны.

— Куме, заходь у гості.

— Та в тебе ж злий собака.

— Отож.

"Западный украинец" — понятие очень собирательное, его составляют вуйки (!?), бойки, лемки, гуцулы, русины, а также полищуки, литвины (!?), дулебы, бужане, волыняне, галичи (!?) и другие этносы, объединенные территориально и государственно. Правда, попасть в анекдоты удостоились только вуйки и гуцулы. Именно вуйко привнес в образ щирого украинца пулемет, а гуцул — черты природной непосредственности..."

Та етнографічними екзерцисами маячня цього просвітителя не вичерпується. Він вирішив потішити російського читача ще й літературними відкриттями:

"Сравнивая Шевченко с Пушкиным, Иосиф Бродский отвечал на эти вопросы резко отрицательно: будь ты хоть патриот, хоть космополит, но перед смертью, которая всех рассудит и все расставит, тебе вспомнятся "строчки из Александра", а не "брехня Тараса".

Я навів лише маленьку дещицю усієї тієї поливи, яку продукують трубадури російського шовінізму, але і з цього виразно видно, що усі їхні аргументи базуються на брехні і неуцтві.

На останок читачам пораджу набрати у пошуковій системі словечко "піхвознавець". Отримаєте море задоволення.

Виявляється, саме так українські націоналісти називають гінеколога. І це не вигадка якогось одного імбецила – це повальне переконання. З цим боротися вочевидь марно.

Юрій Винничук