Безстрашна навідниця "Принцеска" з дитинства водила трактор, але мала стати кондитером

Вона на полі бою нещадно насипає ворогу ще й встигає знімати відео. Мільйонні перегляди її роликів зробила відомою на всю Україну. Жінки у коментах обговорюють шикарні вії та ідеальний манікюр тіктокерши “Принцески”.

Без краси нікуди, навіть на “нулі”, підтверджує Таня. “Принцеска, я принцеска. Кажу, я же дівчинка, я люблю рожеве, я ж блондинка.  Насправді я люблю рожевий, ну все як і повинне бути у будь-якої дівчинка”, - розповідає вона.

У рожевий хотіла б пофарбувати й свою бойову машину, але механік-водій проти.

Улюблениці 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського лише 23 роки. У ЗСУ з 18-ти. За 5 років була й діловодом, і в медроті служила, зрештою – вивчилася на навідницю. Рішення йти на фронт ухвалила у перший же день війни. Відтоді на її рахунку десятки знищених цілей.

«Її батарея, в склад якої вона входить, знищила більше 68 одиниць техніки. Підтверджених, а скільки непідтверджених ще», - каже керівник штабного самохідного дивізіону Дмитро Яхненко.

 І це лише у перший місяць війни. Нині кількість побитої ворожої техніки тримають у таємниці. За особливі досягнення Таню нагородили медаллю захисника Вітчизни, Орденом за мужність, і підвищили до командира гармати. 

Та, котра нині нещадно підсмажує ворога, насправді мала пекти тістечка - вчилася на кондитера. В Конотопському ПТУ Тетяну Чубар добре пам’ятають. Та на випускній світлині Тетяни немає - змінила фартух на піксель. Заступниця директора згадує, як вмовляла дівчину довчитися рік. «Вона мені категорично сказала – ні . «Я вибрала цю дорогу. Я по ній піду». Вона нею пішла», - каже Валентина Дячок. 

«Я захищаю своїх хлопчиків, у мене вдома росте два мужика, які сидять і переживають за маму», - каже навідниця.

Люблячу матусю синочки зараз бачать уривками, зараз вони з бабусею.  В умовах війни та шаленої популярності дочки у Мережі - пані Ганна оберігає онуків від зайвих очей. 

Дитинство Тані, розповідає мати, було звичайним сільським із городами та господарством.  Безстрашність - здається - була її зброєю від народження. Тетяну зі старшою сестрою батьки виховували у суворій дисципліні.  «Вона могла і на тракторі їздити , і з землею, ну все те, що я міг, все і вона могла, буквально. В неї було бажання: « Тато, а може я дійсно піду служити, от ти два роки служив і я піду. Стрілять любила і доволі прицільно стріляла», - розповідає батько Тані.

Батько – з Західної України, мати – із Сімферополя. Туди щоліта возили дітей на море.  В Коли Тані було 14-років батько пішов з родини. Та, відтоді бажання пов’язати життя з військовою службою у Тетяни лише зміцніло. «А коли пішов Майдан, Таня зрозуміла, що Крим не наш, що треба щось робити, щоб туди можна було знову їздити відпочивати», - каже мама дівчини.

Рішення Тетяни піти на фронт мати сприйняла важко. А батько підтримує. «Хай керує, хай командує хлопцями і мною хай би керувала, якби був поруч, я б не підкачав її і разом з нею там», - каже чоловік.

 У перший день війни батько теж пішов воювати добровольцем, на фронті нарешті й побачилися після довгої розлуки. «Ми були за 10 км, де вона була біля Ніжина ми побачилися, обнялися і розбіглися, були, такі емоції, я цілий місяць не міг їх передати, бо вперше побачив дочку за два роки», - пригадує чоловік.

На честь 24 день народження, який вона зустріла на фронті, керівництво дало кілька днів перепочинку. Дівчина в тилу прямує до салону краси. « Війна – не війна, а зробити собі манікюр – це нормально», - переконує Таня.

Побажання майстрам, щоби нігті були суперміцними і виглядали патріотично.

А от в бутику суконь навідниця вперше виглядає розгубленою. Тетяна зізнається, сукні носить вкрай рідко. Зрештою, зупиняється на жовто-блакитному брючному костюмі.

Дівчина за час війни стала значно серйознішою. Каже, звісно, усвідомлює, яку небезпечну роботу робить. «За прямого влучення – це братська могила. Це страшно, це важко, але кожен на своєму місці», - додає Принцеска.

За день у тиловому місті вже навідпочивалася, рветься у бій. «Дуже тихо. От зараз я тут знаходжуся і спати спокійно я не можу. Для мене дико, що я зараз тут, а хлопці мої – там», - каже вона.

 Тож за кілька днів Тетяна знову виконує бойові завдання, без знижки на те, що "Принцеска". Ну, хіба - трохи. Командир таки дозволив пофарбувати бойову машину - бодай всередині самохідка тепер рожева. «Ми будемо стоять до останнього. Особисто я – буду», - твердить навідниця.

Читайте також:

У Запоріжжі під завалами підприємства, куди влучили дві ракети, шукають людей

Львівські інженери створюють на передову перископи за допомогою 3D-принтерів

У центрі Луцька восьмирічний хлопчик збирає гроші для військових, граючи в шахи