Доктрина Путіна 2026: чому Кремль ігнорує мирні пропозиції Трампа та обирає війну

Адміністрація президента США Дональда Трампа протягом 2025 року пропонувала Москві територіальні поступки з боку України та бізнес-угоди, але президент Росії Володимир Путін обрав шлях ескалації. Чому російський диктатор ігнорує вигідні пропозиції Вашингтона та на що розраховує Кремль 2026 року?

Про це йдеться у статті Foreign Affairs.

Чому Путін досі обирає війну: «нова доктрина»

За логікою Трампа, Москва мала б бути зацікавлена в укладенні мирної угоди щодо України — справа лише у відповідному наборі умов. Саме з цього виходила адміністрація президента США, поділяючи те саме хибне, хоча й зрозуміле, припущення, що й попередня команда: Путін поводиться раціонально. Трамп вважав, що війну можна згорнути, якщо запропонувати Кремлю територіальні поступки та вигідні бізнес-проєкти зі Сполученими Штатами, які мали б особливо привабливий вигляд на тлі ослаблення російської економіки.

Жодна з ініціатив Трампа не наблизила кінець війни. Путін фактично перестав приховувати намір «повернути» Донбас силовим шляхом, а не через переговори. Події останнього року ясно продемонстрували: він зробив вибір на користь продовження війни, не зважаючи ані на економічні втрати, ані на людську ціну. Більше того, президент РФ переконаний, що здатен вести війну і водночас зберігати Сполучені Штати Трампа у статусі геополітичного партнера. Цю логіку можна визначити як нову «доктрину Путіна».

Путін вважає: у нього достатньо часу та ресурсів, аби й надалі «повертати» Донбас і те, що в Кремлі називають «Новоросією», ще багато місяців поспіль. Для тих, хто намагається зрозуміти, що може змусити Росію погодитися на мирну угоду, ключовим є усвідомлення саме цього свідомого вибору диктатора.

Путін вимірює власну силу масштабами сфер впливу та площею контрольованих земель

Для Росії 2025-й став не роком руху до миру, а періодом зближення зі Сполученими Штатами у ширшому геополітичному контексті. Путін зумів зімітувати переговорний процес, фактично перевернувши його сенс: усі головні події року мали вигляд переговорів навпаки. Спочатку — символи, протокольні жести та гучні заяви, а не змістовні дискусії і конкретні рішення. Така тактика дозволила Кремлю зберігати високу інтенсивність бойових дій і водночас утримувати Трампа в ролі партнера.

Публічно Путін стверджує, що в Україні Росія воює не за землю, а «захищає російських людей». Однак однією з ключових формул кремлівської пропаганди залишається «звільнення територій». Сьогодні очевидно: Путін вимірює власну силу і масштабами сфер впливу, і площею контрольованих земель. Коли «м’яка сила» не працює, у хід іде армія. Така логіка відроджує підходи XIX — початку XX століть, коли могутність держав визначали території та летальні системи озброєння.

Американська операція у Венесуелі дещо ускладнила реалізацію цієї доктрини. Ключове питання тепер полягає в тому, чи залишиться Трамп другом — хай навіть ситуативним. Чи зможе Путін 2026 року маніпулювати ним так само, як 2025-го? Легкість, із якою було захоплено Мадуро, показала, що президент США здатен «переграти Путіна його ж методами», утверджуючи контроль над власною сферою впливу.

Що може посилити прагнення Путіна продовжувати війну?

Є й інший вимір проблеми. Доктрина Путіна є відлунням, хай і тьмяним, пізньорадянської ідеї про те, що наддержава повинна мати інтереси в Азії, Африці та Латинській Америці. Венесуела в цій логіці була важливою для Кремля. І раптом до неї простягнула руку інша наддержава. Для Путіна це стало поразкою.

Це не означає, що Росія відмовиться від псевдопереговорів щодо України або від США як потенційного посередника. Але Путін побачив у Трампі не лише партнера, а й можливого ворога. Цей сигнал Трамп підкріпив конфіскацією російського танкера за порушення санкцій.

Усвідомлення нової реальності може лише посилити прагнення Путіна продовжувати війну, а не завершувати її навіть на вигідних для Росії умовах.

Гроші для Росії— не проблема

Як і раніше, негативні економічні тенденції в Росії навряд чи є визначальними для Путіна: у його уявленні ситуація або прийнятна, або так чи інакше підлягає виправленню. Навіть демографічна криза не сприймається ним як критичний виклик. Водночас у Кремлі добре розуміють, що економіка перебуває у складному стані. Саме тому держава змушена вкладати дедалі більше ресурсів у тих, хто воює, та в їхні родини.

Здавалося б, різке погіршення економічних показників і майже повний розрив відповідних зв’язків із Європою мали б зробити пропозиції Трампа щодо припинення вогню ще привабливішими. Але залишається відкрите питання: чи збережеться для Путіна можливість угоди зі США 2026 року, якщо він і надалі наполягатиме на досягненні своїх цілей виключно військовим шляхом.

Люди — нове «паливо» для РФ

Якщо раніше ключем до наповнення російського бюджету була нафта, то тепер нею стали люди. Кремль виходить із того, що якщо російське суспільство змогло адаптуватися до війни, то зможе пристосуватися і до економічної стагнації, погодившись «затягнути паски» заради «перемоги». Новий суспільний договір передбачає повну лояльність до влади та готовність миритися зі втратою фінансової стабільності в обмін на символічне визнання статусу «хорошого патріота». Від громадян очікують одночасної згоди і на продовження війни, і на тривалу економічну стагнацію.

Схоже, що значна частина суспільства з цим змирилася. Влада цілеспрямовано готує населення до таких умов, формуючи відповідні настрої. Показовим стало опитування прокремлівського ВЦИОМ із запитанням: «Чи погоджуєтеся ви з твердженням: „Я відчуваю відповідальність за свою країну і готовий економити та обмежувати свої потреби заради її оборони“?» Для багатьох законослухняних громадян така позиція видається соціально правильною. У результаті близько 69% респондентів відповіли «так».

Росія експортує хаос

Росія експортує у світ не лише енергоресурси, а й хаос. Поки держава не стане хоча б раціонально організованою, навіть без повноцінної демократії, вона залишатиметься джерелом нестабільності на міжнародній арені.

Саме тому навіть потенційна мирна угода щодо України не означатиме, що Захід зможе «прибрати» путінську Росію з глобальної політики. Період після миру — якщо він настане — буде не менш напруженим, ніж сама війна: конфронтація просто змінить форму, перейшовши в гібридний і холодний вимір.

Позиція Трампа щодо Путіна зараз

Нагадаємо, Трамп висловив розчарування тим, що мирну угоду між Україною та Росією не вдалося підписати до кінця 2025 року, як він планував раніше. Попри це, американський президент вірить у дієвість гарантій безпеки для України, аналогічних статті 5 НАТО, які захищали б країну зусиллями США та Європи у разі повторної агресії РФ. Трамп переконаний, що Путін зацікавлений у домовленостях, хоча визнав, що його довіра до російського лідера похитнулася після непідтверджених даних про атаку на будинок президента РФ та дивної активності його флоту.

Трамп також заявив, що не хоче публічно обговорювати переозброєння України на випадок зриву Путіним мирного плану, оскільки його пріоритетом є збереження життів, а не ескалація. Президент США підкреслив, що за його каденції Америка не втрачає гроші, а навпаки «заробляє на війні».