Мінімалісти, середняки і максималісти

Україна трохи посунулась з перших шпальт світових видань і з порядку денного міжнародної спільноти – на жаль, це правда. В принципі, це не було би погано, якби у нас в країні все було спокійно. Але у нас – не спокійно. Українська криза і величезні проблеми в Україні все ще не позаду. А тут, звісно, "Ісламська держава", ядерна тема Ірану, міграційні потоки до Європи, світові ціни на нафту...

Однак українська криза – і анексія Криму, і конфлікт на Донбасі – занадто важливі, щоби Україна повністю зійшла з західних політичних радарів уваги, оскільки справді йдеться про руйнацію Кремлем всієї безпекової архітектури після завершення Холодної війни.

І зараз у ставленні до української теми в Європі формуються три підходи та, відповідно, три табори їхніх прихильників – умовно можна назвати їх мінімалістами, середняками та максималістами.

Мінімалісти вважають, що ситуація на Сході України вже стабілізувалася, бо бойові дії від початку вересня вщухли. І дійсно, зараз є дні без жодного пострілу чи обстрілу (вперше за півтора роки конфлікту), а коли українські позиції обстрілюються сепаратистами, то здебільшого це два-чотири рази на день – порівняно з десятками, а то й понад сотнею разів під час пікових днів останніх місяців. І хоча режим відносної тиші тримається менше двох тижнів, мінімалісти вважають, що Росію вже за це треба винагородити.

Тут варто загадати заяву французького президента Франсуа Олланда, який, радіючи припиненню вогню на Донбасі, заявив, що можна вже серйозно думати про скасування санкцій ЄС проти Росії. Мінімалісти також вважають, що українське питання псує відносини Заходу й Росії і заважає їхній співпраці для вирішеннях інших глобальних проблем.

Так, колишній президент Франції Ніколя Саркозі заявив на днях, що Європа має швидко налагодити відносини з Росією і перевернути сторінку Холодної війни, бо Захід, мовляв, потребує Росію для боротьби з "Ісламською державою". Саркозі навіть сказав, що Росія має зняти харчове ембарго проти західної аграрної продукції, а відтак і повернутися до "Великої вісімки".

Ні, звичайно, мінімалісти не хочуть заплющувати очі і не бачити, що відбувається на Донбасі, але вони дуже надихаються тим, що активних бойових дій немає і менше переймаються фактом, що насправді конфлікт все ще врегульований. Мінімалістам ніби відповів Арсеній Яценюк, який під час візиту до Варшави закликав до пильності, сказавши, що сьогодні не стріляють, а завтра невідомо, як може бути.

Зараз у ставленні до української теми в Європі формуються три підходи та, відповідно, три табори їхніх прихильників – умовно можна назвати їх мінімалістами, середняками та максималістами.

Середняки мислять глибше. Вони хотіли би справжнього і комплексного врегулювання конфлікту на сході України. Сюди можна віднести більшість європейських політиків. Тобто вони за повне виконання мінських домовленостей: і повне виведення російських військ, і перехід під контроль Києва неконтрольованої ділянки кордону, і роззброєння бойовиків, і демілітаризацію, і обмін всіма заручниками тощо.

Також серед середняків є й ті, які мислять комплексно і концентруються на всіх аспектах мінського процесу, вважаючи, що конфлікт на Донбасі має бути врегульовано повністю. І допоки цього не буде, Росію треба тримати під санкціями навіть з перспективою їхнього розширення і поглиблення.

Але є серед них і ті, які носяться ледь не з єдиною "фішкою" – щоб Київ дав якийсь "особливий статус" окупованим бойовиками теренам Донбасу. Складається враження, ніби в головах цих середняків увесь Мінськ зводиться лише до "особливого статусу" і виборам, що їх Захарченко з Плотницьким мали би провести 25 жовтня. Тобто робиться занадто сильний акцент на політичних аспектах Мінська і ігнорується при цьому безпековий, соціально-економічний та гуманітарний виміри.

До максималістів відносяться ті, хто бажає врегулювати конфлікт на Донбасі, але також пам'ятає і про "забутий" Крим. Не варто думати, що якщо є санкції ЄС і США проти Росії і за Крим, то окупований півострів справді переймає багатьох. Кілька разів доводилось чути заяви чільних європейських посадовців про потребу "визнати реалії на місцях" – себто, що Крим анексований, і ледь не змиритися з цим фактом.

Тому максималісти наполягають, що жодного послаблення (а тим більше скасування) санкцій проти Росії і повноцінного налагодження відносин з нею не може бути, допоки не буде врегульована проблема окупованого і анексованого Кремлем Криму.

Скажімо, міністр закордонних справ Британії Філіп Гаммонд днями заявив, що "ми будемо продовжувати працювати з партнерами по ЄС задля чинення тиску на Росію за допомогою санкцій, допоки вона не виконає свої зобов'язання за мінськими угодами і не піде з Криму".

Максималістам не просто, бо часто їм закидають: що ви з Кримом носитесь, тут хоча б конфлікт на Донбасі врегулювати! Але українська криза – це питання широке і безперечно охоплює й проблему Криму також. Адже саме звідти веде початок грубе порушення силою кордонів і окупація української території Росією.

Звичайно, пріоритети є пріоритетами, і спочатку – Донбас, а Крим – потім, але важко не погодитись з максималістами, що тільки повне врегулювання цих двох проблем може відкрити шлях до справжнього налагодження відносин між Заходом і Росією. Як, зрештою, і між Україною і Росією.

Автор є журналістом "Радіо Свобода" в Празі