Олігархи врятують Україну?

На голандських кораблях сімнадцятого століття в епоху Великих географічних відкриттів водилось багато щурів, і моряки знайшли спосіб, як їх позбуватися. Вони виловлювали щурів, саджали їх в діжку і зовсім не годували. Через якийсь час голодні щурі починали поїдати одне одного. Зрештою залишався в діжці один переможець – саме той, який буквально перегриз всіх інших. Тоді його шанували як цінного члена екіпажу – гарно годували, а коли на кораблі знову заводились щурі, то протримавши переможця голодним кілька днів, – випускали. Годі й казати, що він поїдав своїх сородичів, які не пройшли діжкової школи, досить швидко...

Українські олігархи нагадують чимось цих діжкових переможців, адже вони пройшли солідну школу життя, переживши буремні 90-ті, коли бути крупним бізнесменом було досить небезпечно. Вони пройшли приватизаційну школу, нахапавши "заводів і пароходів" і утримавши це в своїх руках. Вони навчились виживати, адаптуючись до змін влади і життя  при різних політичних режимах. Ну, як порівнювати українських і казахстанських олігархів – перші вже житимуть під п'ятим президентом, причому з різних політичних таборів, а там парникові умови – під одним лідером 23 роки?! Та й в Росії була лише одна серйозна зміна майже півтора десятки років тому і то не всі її витримали – хтось сів у в'язницю, а хтось втік на Захід. Тому не варто недооцінювати українських олігархів і легко вестись на популістську риторику тих політиків, які в минулому самі були в крупному бізнесі або тихенько беруть гроші в олігархів на свої політичні проекти...

Українська Революція дуже змінила олігархів і громадський погляд на них – цікаво що першим Революцію підтримав Віктор Пінчук, коли позиції Януковича ще виглядали дуже міцними. Проте навіть взимку, коли в Києві свистіли кулі, деякі олігархи займались прихватизацією і сумнівними тендерами. Але втеча Януковича і перемога Революції ніби почали писати історію з чистого аркушу. Олігархи пішли у нову владу. Ігор Коломойський став на чолі Дніпропетровщини, і Сергій Тарута – Донеччини. Багато хто ставить в заслугу Коломойському те, що на Дніпропетровщині сепаратизм голову не підняв, хоч спроби такі були. Хтось взагалі каже, що Коломойський, врятувавши Дніпропетровщину, фактично рятує й Україну – адже про який сепаратизм на цілій східній Україні можна говорити без Дніпропетровська? Та й в Донецьку - якби на місце Тарути поставили якогось маловідомого і невпливового бюрократа - невідомо чи не була б ситуація на Донбасі кращою, аніж є нині.

У квітні Дніпропетровська облдержадміністрація на кошти Коломойського створила батальйон "Дніпро-1", який активно діє в західних районах Донецької області проти проросійських сепаратистів. Батальйон "Донбас" також створили з допомогою приватних грошей олігархів Донецька. Аграрний олігарх Олексій Вадатурський платить добровольцям за патрулювання і службу на КПП в Миколаївській області. Він є одним зі спонсорів руху "Захистимо Україну разом", який активно виступає проти федералізації і сепаратизму на півдні України. Ринату Ахметову, який підняв проти сепаратистів своїх робітників і активізував проукраїнські настрої на Донбасі, хтось може поставити в заслугу певний перелом на крайньому сході України, якраз напередодні президентських виборів. Олігарх Вадим Новинський взагалі є одним з ініціаторів Меморандуму про мир і злагоду, ухваленого парламентом, який отримав оплески в Європі як крок до стабілізації.  Та й імовірний наступний президент Петро Порошенко, на якого покладаються такі великі надії в плані – як говорить його слоган – життя по-новому, теж з олігархів – він сьомий у списку українського Форбса щодо статків.

 Проте, звичайно ж, не треба ідеалізувати акул українського бізнесу. Саме олігархічна модель держави прибирає конкуренцію – від чого страждають споживачі. Саме вміння домовлятися підміняє прозорі приватизаційні конкурси і чесні тендери. Саме відсутність конкуренції і монополізм в цілих секторах економіки позбавляє потреби її модернізації – а без модернізації Україна не відбудеться як успішна держава. Звичка ж тримати гроші в оффшорах позбавляє бюджет таких потрібних коштів. Прагнення монополізму з боку олігархів також відштовхує іноземних інвесторів – в них олігархи ніби не зацікавлені, а без інвестицій знову ж таки в держави немає майбутнього.

Проте жити по-новому мало би для олігархів означати рівність умов, прозорість, залучення інвестицій і модернізація, більша соціальна відповідальність і меценацтво. Це добре, що олігархи йдуть у владу і стають політично активними, не купуючи фракції, а спонсоруючи добровольців на сході України у війні з сепаратистами. Нова влада має ще створити нові правила гри у великому бізнесі, дотримуючись все ж таки головного принципу: не Україна повинна бути олігархічною, а олігархи повинні стати державниками!

Ростислав Хотин