Парадоксальні позитиви кримської кризи

На тлі російського військового вторгнення до Криму та незаконної анексії, є кілька, на перший погляд, малопомітних і неочікуваних позитивів: в довшій перспективі вони зіграють не лише проти Росії, але й на користь України. Тільки відбудеться це не миттєво, а у майбутньому – хоча не такому вже й віддаленому.

Російська кампанія в Криму зробила дуже багато для об'єднання неповороткого і часом аморфного Євросоюзу, рішення в якому приймають неквапливим консенсусом. Те, що ЄС спромігся двічі оперативно і в екстреному порядку зібратися суто для розгляду кримського питання, вже само за себе говорить.

Як і те, що ЄС спромігся на санкції щодо представників Росії і серйозно обговорює третю фазу (можливість широких економічних санкцій) заходів проти Москви – ще донедавна такого від ЄС годі було й чекати.

Своєю кампанією в Криму Росія працює на об'єднання Європи - саме роз'єднаність ЄС є одним з його найслабших місць. Такої одностайності в засудженні захоплення Криму в ЄС не було вже давно з будь-якого питання – причому йдеться про 28 країн-членів.

Ну, а імідж України як жертви російської військової агресії прибере навіть той незначний скептицизм, який все ще існує в певних колах ЄС щодо європейської перспективи України. Про-європейська революція і криза в Криму є гарантією того, що Україна рано чи пізно, але напевно буде в ЄС. Навіть швидше, ніж хтось міг собі раніше уявити.

Росія допомагає нині ЄС серйозно замислитись над найслабшою своєю ланкою – енергетичною залежністю від Росії. Крим зробив тут більше, аніж російсько-українські газові війни 2006 і 2009 років. В ЄС вже виробився нині консенсус щодо нагальності якнайшвидшого позбавлення сильної залежності від російських газу і нафти.

Голоси, які попереджали про це, сприймалися раніше як "крикуни", які псують стратегічні відносини ЄС та Росії, фундаментом яких є енергетична співпраця. ЄС в наступне десятиліття зробить все, аби позбутися цієї залежності від російської труби, яка нині все ще постачає четверту частину газового імпорту ЄС.

Росія своїми діями в Криму також продовжує сенс існування НАТО. Про кризу всередині Альянсу говорили вже давно – від часу завершення "холодної війни". Виведення військ НАТО з Афганістану до кінця цього року посилювало відчуття потреби пошуку підстав для існування Альянсу та його ролі в ХХІ-му столітті.

Росія своїми діями в Криму допомагає НАТО знайти свою роль і сенс існування. Тим більше, що цей – новий -- сенс є добре зрозумілим для НАТО, просто трішки призабутим. Кримська криза цементує також транс-атлантичні зв'язки. Російська геополітична стратегія останніх півтора десятки років була спрямована на досягнення американсько-європейського розлучення, аби витиснути США з Європи. Крим об'єднав Європу з Америкою!

Те, що санкції Вашингтона та Брюсселя проти Росії через Крим йдуть пліч-о-пліч і координуються – в цьому можна переконатися, простеживши час появи заяв і кроків по зрізні сторони Атлантики. Крим знову повертає зацікавлення США Європою і особливо Сходом старого континенту, бо вважалося, що інтерес Барака Обами до Європи був майже втраченим.

Відтак Крим скріплює партнерство Старого і Нового Світів і повертає Америку в Європу. Сумнівів у тому, що це в стратегічному плані вигідно Україні, бути не може.

Нині час пришвидшується. Своїми діями в Україні Росія Путіна навертає в патріоти мільйони українців. Причому робить це дуже динамічно – такі націєтворчі процеси в інших країнах і в інші часи займали довгі роки і навіть десятиліття.

В України такого часу не було, але – як це не дивно – українську націю (не бажаючи цього) нині будує Володимир Путін своїми діями в Криму. Віктор Янукович "створив" з населення народ, який пройшов через революційний Майдан і вистояв, хоча й заплативши надто високу ціну.

Путін нині "творить" українську націю, роблячи українськими патріотами навіть тих, хто ніколи не задумувався про свої особисті стосунки зі своєю країною.

Ростислав Хотин