Ще нічого не втрачено, усе ще й далі лишається в наших руках, усе й далі залежить саме від нас, а не від тих, хто намагається говорити від нашого імені.
Розмовляв днями з ветераном "Солідарності".
- Не можу зрозуміти, - говорив він, - ось я спілкувався з багатьма людьми з Майдану. З активістами, молоддю, представниками самооборони. Це прекрасні люди. В них чудові ідеї, вони знають як реформувати країну. Але де вони всі? Чому при владі ті самі пики?
- Складно сказати, - відповідав я. – Можливо, ми потребуємо не лише нових імен, а й нових структур, нових організацій.
- Все вірно, - погоджувався він, - але ж ці організації ніхто за вас не створить. Це маєте робити ви самі. Й інтелектуали мають брати в цьому активну участь. Коли ми створювали "Солідарність", я був простим робітником. Одного разу до мене прийшла інтелігентного вигляду пані й запитала, чим можна допомогти. Я сказав, що мені потрібен секретар, і вона стала моїм секретарем. Потім виявилось, що була проректором університету.
Я уявив собі проректора харківського університету в якості секретаря при самообороні. Власне, не уявив – не зміг. Але все інше заперечень не викликало – жодних нових імен, жодних нових структур, кілька активістів на міністерських посадах, які навряд чи на щось будуть впливати, реальна загроза того, що все знову зведеться до традиційної декоративної зміни президентських портретів у губернаторських кабінетах з подальшим поверненням до зручних, давно перевірених механізмів розпилу та дерибану. І все це на тлі жорсткої суспільної напруги, коли претензії висловлюються не так новій владі, як тим, хто виступав проти влади старої.
Зрештою, ми в цьому сенсі нічого нового не вигадали, всі наші проблеми створені й апробовані були задовго до нас, то й уникнути їх шансів було не так багато. Часи по революції часом виглядають куди паскудніше за часи найбільш виснажливого протистояння, адже стосуються головним чином зневіри, розчарування та цілковитої дезорієнтованості. Протестуючи проти злочинів влади, добиваючись справедливості й вимагаючи відставки президента, ти певен своїх сил і своїх поглядів хоча би з огляду на те, що твої вимоги не виконуються, що ти маєш цілковите право на протест і незадоволення, що опір потребує твоєї зібраності та змобілізованості. Проте ситуація міняється, міняється розклад сил, відповідно – має змінюватись і твоя позиція. Адже до всього, що сталося, ти маєш безпосередній стосунок. І саме час робити перші висновки, які, зазвичай, видаються невтішними.
Звідси всі ці нарікання – хіба за це велася боротьба, хіба заради цього гинули люди, хіба таким бачився нам усім кінцевий результат? Все, як завжди – скепсис тих, хто був з одного боку барикад, обурення тих, хто був з іншого, маневри, перегрупування й неприховані торги поміж тих, хто намагається в результаті всього цього залишитися в теплих кабінетах і зручних кріслах.
Революція пожирає своїх дітей. В неї здоровий апетит і регулярне харчування. В неї є тисяча виправдань на свою адресу – мовляв, час повертатися до нормального життя, час завершувати цю боротьбу. Але при цьому забувається одна дуже проста річ – боротьба велася не для того, аби провести ротацію злочинців, боротьба починалася не для того, аби повернути до влади чергову партію шарлатанів і популістів, вони в цих подіях від початку були зайвими й недоречними, і їхнє теперішнє бажання швидко повернути все на свої місця, забезпечивши собі спокійне перебування біля годівниць, є лише свідченням того, що насправді ще нічого не завершилось, що все лише починається, що нині зовсім не час для розчарувань та скепсису, що сьогоднішня слабкість вже завтра може обернутися черговою затяжною катастрофою, а тому в жодному разі не слід погоджуватися з теперішнім станом речей.
Ще нічого не втрачено, усе ще й далі лишається в наших руках, усе й далі залежить саме від нас, а не від тих, хто намагається говорити від нашого імені. За останні чотири місяці я теж бачив безліч прекрасних людей із чудовими ідеями, і я анітрохи не сумніваюсь у тому, що ці люди від своїх ідей не відмовляться. Надто вже ці ідеї фантастичні. Надто вже вони реальні.
Сергій Жадан