Страшний сон

Усе той сон страшний -

Шампанське й самогон

Плюс вермут й тепле пиво.

Юрко Позаяк

...Сумновідома "Російська весна" вздовж і впоперек розмежувала не тільки геополітичну, але і літературну мапу наших буднів, тож історія, розказана в романі-сновидінні Володимира Рафеєнка "Демон Декарта" (М.: Ексмо), цілком могла трапитися наяву, причому у книжці якого завгодно з російських авторів. Цілком можливо, що вона і траплялася там неодноразово, от лишень дорога ця ложка дьогтю в бочці з магічним реалізмом автора роману виявилася саме тепер, слушно нагодившись до великодержавного бенкету нашого з вами буття.

Отже, літератор з Донецька написав роман про перемогу абсурду в нашому житті, і отримав за нього перше місце в номінації "крупна проза" в "Російській премії", покликаній підтримувати великодержавні культурні цінності у малоросійских глибинках по всьому світу. Герой роману одержимий демоном скепсису, який дарує людині подвійне бачення речей і явищ. І цей герой, вкотре народжений від мами-качки, живе собі в різних особах, сім'ях і кармах. Тобто, мова, як всі зрозуміли, про містику буття і метафізику повсякденності. А також про паралельне життя мегаполісів і внутрішнє буття призабутих міст. "А Донецьк-2 - це де? " - пригадується, запитували у тамтешній прозі. І недарма в столиці Донбасу видають "Антологію дивного оповідання". Майже щороку видають, а "дивина" все не зникає, вона лише стає звичною і очевидною. Бачать герої роману Рафеєнка тепер те, що хіба тільки в казках траплялося: русалок в Дніпрі, чортів у плавильному цеху, мальків у відрі, що волають до тебе вранці з порога ванної: "Тату, дай поїсти!"

Але останнім часом автора роману не в місцеву романтику хилить, а в глобальний апокаліпсис і кінець світу з вини літературних, як правило, героїв. Це коли міфологія наступає на жалюгідну спадщину соцреалізму, і виявляється, що біля нас жили не ті герої і не ті перемоги вони святкували. То пацюки місто-герой в "Московському дивертисменті" в того самого Рафеєнка захоплять, то як у "Демоні Декарта" сили зла у вигляді металургійних ангелів смерті не бажають здавати в утиль промисловий комбінат і заодно радянську пам'ять.

Але казка, самі розумієте, повторюється. Згадану пам'ять, а також явки і паролі новим шпигунам-нуворишам таки здають. Причому знову і знову, але вже у нашому з вами житті, щоразу схожому на важкий постапокаліпсичний сон.