Життя на "Титаніку". Рецензія

Цей роман у російського поета і прозаїка Гліба Шульпякова вийшов напрочуд синтетичний, балансуючи на межі класичного російського "абсурду", модної "сповіді індивідуаліста" і соціальної "драми покоління тридцятилітніх".

За інфантильною інтонацією автора роману можна порівняти з Муракамі, за гострим психологізмом – з Достоєвським, а за кримінальним сюжетом – з Уельбеком, оскільки роман-катастрофа, роман-руїна і, відповідно, роман-метафора – явище сьогодні розповсюджене.

Словом, була б катастрофа і руїна, а метафора в сюжеті знайдеться.

Тож, за сюжетом, столичний драматург з дружиною опиняється в епіцентрі стихійного лиха в Таїланді 2004 року, привласнює чужі документи і вертається в Москву для нового життя під чужим іменем. Тільки від себе, травмованого історичним досвідом пострадянської стагнації-революції-реставрації, не втечеш.

Ось і виживає герой у "новому житті", яке обернулось кошмарною фантасмагорією – на тлі зруйнованої новою владою Москви, ущербної дитячої пам'яті та свіжоспечених знайомств. Виявляється, він уособлює собою ще не старе покоління, якому довелося пережити цілий історичний цикл.

Тож як вижити, коли цунамі змело не лише світ, але й колишнє світобачення?

Як бути, коли замість "нового життя" героєві нашого часу підсунули фальшивку?

Тонкий, психологічний, цілком детективний роман на злобу дня, що змушує замислитись про те, чи варто привласнювати чуже життя, аби, повернувшись у рідне болото, побачити все іншими очима?

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!