Білочка як українська національна ідея

За багато років і безкінечну кількість спроб достукатися до сердець і умів людей я переконалася, що легше верблюду пролізти у вушко голки, аніж нашому суспільству побачити себе збоку і зрозуміти, чому шлях, яким воно прямує, веде у нікуди.

Білка, яка біжить у колесі, робить це тому, що відчуває необхідність рухатися, але абсолютно байдужа до сенсу своєї діяльності. Для неї достатньо, аби час від часу їй кидали горішок. Поївши, вона сама добровільно повертається до своєї нелегкої, але марної праці.

В цьому сенсі українське суспільство нічим не краще за білочку. Те ж саме пристрасне прагнення руху і змін – але час минає, а колесо продовжує крутитися, створюючи ілюзію поступу лише для самої білочки.

Виявилося, що і двох десятків років замало для того, аби розвіявся угар і українці почали розуміти усю хибність такого стану справ. Колообіг політиків з їх популістськими обіцянками у природі може бути безкінечним. Згадайте, скільки разів за новітню історію України наше суспільство велося, скажімо, на ідею другої державної мови або поставало перед необхідністю вибирати собі лідера з-поміж поганих - та ще гірших.

Що найприкріше - вихід з цього замкненого кола існує. Він є, він поряд, його можна, здається, навіть торкнутися рукою. Але для цього потрібно принаймні захотіти спинитися і побачити усю картину світу цілком, а не лише "закільцьовану бігову доріжку".

Неможливо кудись дійти, якщо ти біжиш всередині колеса. Та й саме існування цього колеса означає, що хтось страшенно хоче, аби білочка бігла, бігла – і не спинялася. Бо якщо зупиниться – неминуче побачить, що це все жахливий обман, і колесо спорожніє.

Багато хто хотів би вистрибнути з колеса, але банально не має для цього знань. Мені особливо боляче дивитись на сізіфову працю саме таких людей. Я могла б сказати, що я борюся за світле щасливе майбутнє нашого суспільства або ще якусь подібну пафосну нісенітницю. Але насправді все не так просто.

Тому що жодні зміни у суспільстві неможливі, якщо воно цього не хоче або не розуміє. Тому що неможливо змусити людей жити краще. Тому що одна людина неспроможна зупинити цей безкінечний безсенсовий рух мільйонів.

І тому я докладаю усіх можливих зусиль, витрачаю свій час, гроші і сили на те, щоб докричатися до суспільства. Я шукаю однодумців і людей, потенційно здатних побачити інші способи існування. Мені потрібні ті, кому не байдуже, що їхня праця пропадає марно, як пара у свистку.

Я вірю у те, що колись усе ж зберу до купи критичну масу таких людей, і це колесо, нарешті, зупиниться.

Це ще не означатиме повної і цілковитої перемоги.

Це буде лише шансом на неї.

ЗІ. Всім думаючим людям пропоную для початку подивитись це відео