Екстремізм через досвід "офіційного ідіота"

Самотня біла миша втратила цноту в сараї.

Тут, через кілька днів,

втратить невинність інша.

Що ж робити нам, люди, тоді

з цим дивовижним явленьем природи?

Але так було і буде завжди!

З Новим роком, друзі! З Новим роком!

(Дмитро Соколов, команда КВК "Уральські пельмені")

"І він відразу ж перерахував Швейку цілу низку різних злочинів, починаючи з державної зради і кінчаючи образою його величності і членів царського дому. Серед цієї купи злочинів виділялося схвалення вбивства ерцгерцога Фердинанда; звідси відходила гілку до нових злочинів, між якими яскраво блищало підбурювання до бунту, оскільки все це відбувалося в громадському місці". (Я. Гашек "Пригоди бравого солдата Швейка").

Всі, крім швейків, розуміють політичну складову законів, що обмежують права людини, але мова далі піде про юридичну сторону, яка, на мою думку, демонструє страшенний цинізм влади в Україні порівняно з такими "оплотами" захисту прав людини як Республіка Білорусь та Російська Федерація.

"Я офіційний ідіот" - так з самого початку солдат Швейк у романі Ярослава Гашека пояснив свій статус поліцейському, який допитував його за фразу про те, що портрет Фердинанда обгидили мухи.

Добре боротися з екстремізмом? Є екстремізм злом? І так, і ні. Все залежить від того, що ми визнаємо екстремізмом у своїй державі, а кого ми офіційно визнаємо потім ідіотами.

Республіка Білорусь бореться з екстремізмом на підставі Закону "Про протидію екстремізму" від 11.01.2007 року.

Російська Федерація бореться з екстремізмом на підставі Закону "Про протидію екстремістської діяльності" від 22.06.2002 року.

Я навмисне не беру до уваги їх кримінальне законодавство з тієї причини, що воно є вторинним по відношенню до цих законів та передбачає відповідальність за порушення того, що прописано в цих законах.

Україна вступила в безкомпромісну боротьбу з екстремізмом на підставі нової статті 110-1 Кримінального Кодексу України.

У чому різниця між нами і законодавством Росії з Білоруссю щодо боротьби з екстремізмом? Вона відразу впадає в очі. Наші сусіди спочатку визначили саме поняття екстремізму в своїх законах, потім розробили порядок визнання якихось явищ, що відбуваються в суспільстві, екстремістськими. А затенм - порядок бажаних дій громадян у разі їх причетності до тих явищ, які в порядку, встановленому законами цих держав, будуть визнані екстремістськими, а потім визначили покарання за цей вид діяльності.

Такий дорогий вони пішли по тій простій причині, що звичайний громадянин, враховуючи складність поняття "екстремізм" у законодавстві цих держав, не може самостійно визначити свої дії, висловлювання або поширювані їм матеріали як екстремістські. Він також не може знати, чи є екстремістською чи ні організація, в якій він перебуває.

чи Є які-небудь матеріали екстремістськими в Республіці Білорусь визначає суд за місцем реєстрації організації або проживання громадянина, які таку продукцію виготовляють чи розповсюджують. Після чого ці матеріали заносяться до відповідного реєстру та є орієнтиром для громадян щодо того, що є екстремістським.

Саме з моменту, коли такі рішення судів набирають законної сили, такі матеріали забороняються, вилучаються, ліквідуються. А людина або організація можуть понести відповідальність, якщо продовжать або почнуть розповсюджувати матеріали, визнані екстремістськими. Аналогічний порядок, з тією лише різницею, що підготовкою подання займається генеральний прокурор, а рішення приймає Верховний суд Республіки Білорусь, існує щодо заборони діяльності організацій, провідних екстремістську діяльність. (ст. ст. 11-14 зазначеного вище Закону Республіки Білорусь).

Матеріали і організації, які не пройшли процедуру визнання їх екстремістськими, такими в Республіці Білорусь не є і покарання за виготовлення і розповсюдження таких матеріалів або участь у діяльності таких організацій не настає.

Аналогічна процедура існує і в Російській Федерації, де також суди визнають ті чи інші матеріали або діяльність тих чи інших організацій екстремістської. За винятком матеріалів, які прямо передбачені законом як екстремістські (праці керівників націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, фашистської партії Італії).

В Російській Федерації також ведеться реєстр екстремістських матеріалів, де будь-який бажаючий може дізнатися, що графічне зображення "Російський не пий..." є екстремістським http://minjust.ru/ru/extremist-materials?search=русский+не+пей.

Крім того, кримінальний кодекс Російської Федерації передбачає звільнення громадян від кримінального переслідування у тому випадку, якщо дізнавшись про те, що організація визнана екстремістською, вони вийдуть з неї (ст. 282-2 КК РФ).

В Україні ж законопроект, який відповідає зазначеним вище законам, "Про протидію екстремізму" тільки 02.12.2013 року був поданий депутатом Колесніченко і ще не прийнятий.

Цей законопроект більш жорсткий, ніж його нині діючі в сусідніх державах аналоги, але жах ситуації полягає не в цьому.

Все ми можемо бачити, до яких наслідків боротьба з екстремізмом привела в Російській Федерації і Республіці Білорусь, і ніж насправді вона є. Зовсім недавно ми із здивуванням читали подібні новини: У Росії блогера затримали за екстремістський ретвіт

Тепер у нас ще гірше, адже російський блогер знав, що матеріал, який він поширив, був визнаний судом екстремістським і свідомо пішов на це. У нас же такої можливості немає. Ми всі потенційні екстремісти. Державна влада весь народ України сприймає як потенційних злочинців, здатних перешкодити реалізації її бажань, а не в якості джерела влади.

Росія і Білорусь хоча б спробували зробити "хорошу міну при поганій грі", коли у громадян залишається можливість утриматися від конкретних дій вже визнаних екстремістськими, відмовитися від продовження своїх дій, від участі в діяльності організацій, від розповсюдження матеріалів екстремісткою спрямованості і не понести за це покарання (при умові, що у їх діях не міститься складу інших злочинів).

В Україні прийнята каральна норма за екстремізм з надзвичайно широким визначенням цього явища і немає механізму попередження цього явища, немає механізму, який дозволив би кожному громадянину предметно визначити наявність в його діях екстремізму. У нас це буде робити по кожній людині суд одночасно з винесенням вироку щодо такої людини. Українець буде дізнаватися про те, що його дії були екстремістськими в той самий момент, коли буде покараний судом за дії, які людина спочатку навіть не міг запідозрити в екстремістської спрямованості.

Такий підхід є неприйнятним і таким, що порушує основні принципи кримінального права, перетворюючи його у винятково каральний інструмент в руках влади, чого неможливо допускати в суспільстві, що прагне до демократії. І цей закон не повинен існувати і застосовуватися владою в Україні. Перефразовуючи заповіти Ілліча: "Садити, садити і садити!" - це не гасло демократії.

Я навмисне припустився деякі недозволені юристу моменти, щоб зробити цей пост екстремістським в розумінні ст. 110-1 КК України за ознакою такого, який "обґрунтовує і виправдовує перешкоджання законній діяльності органів державної влади", якщо ви не помітили.

Зробив так з тієї простої причини, що така норма в кримінальному праві України в даний час, без існування спеціального закону про екстремізм, без механізму, який дозволив би залучити народ до визначення тих або інших явищ екстремістськими, без можливості звільнення від кримінальної відповідальності за ненавмисне поширення екстремістських матеріалів і багато без чого ще, існувати не повинна. Це доводиться прикладом наших сусідів, а якщо вже така норма з'явилася, то не повинна виконуватися і це є громадянським обов'язком будь-якої людини, який вважає, що у нього є хоч якісь права в цій державі.

Якщо усвідомлення цього не станеться, то у сформованій ситуації я бачу два варіанти:

Перший - відмовитися від висловлення своєї думки стосовно влади, її окремих представників та їх методів, відмовитися від критики та бажання змінити що-небудь у владі;

Другий - висловивши щось (зопалу або з похмілля), сподіватися на те, що врятувало Швейка від неминучого покарання за екстремізм.

Комісія вдруге офіційно визнала його ідіотом за одну тільки фразу в підтримку влади "хай живе імператор Франц-Йосиф Перший" і суд звільнив його від відповідальності. Так було і буде завжди там, де народ дозволяє правителям самостійно визначати, що для народу добре, а що погано.