Маятник Путіна

Теракти в Парижі надали Путіну нову можливість запропонувати себе в якості борця з терором. Росія не вперше намагатиметься скористатися подібною трагічною ситуацією для того, щоб продати свої послуги Заходу. До того ж не є секретом, що на там є певні сили, які вбачають у Путіні ситуативного союзника в боротьбі з ісламським тероризмом.

Але оскільки дії Путіна на сирійському фронті свідчать про те, що він швидше займається захистом дружнього для себе режиму Башара Асада, аніж намагається знищити ІД, серйозної довіри до політики президента РФ у цьому напрямку немає. Однак не можна виключати ситуативних зближень між Заходом і Росією на цьому ґрунті. Зрозуміло, що це тягне за собою певні ризики, в тому числі і для України. У відповідь на допомогу Заходу у боротьбі з ісламським тероризмом Путін, ймовірно, забажає від нього більшої поступливості в українському питанні, зокрема, послаблення або зняття окремих санкцій. Очевидно, це буде предметом торгу.

Проте навряд чи це матиме серйозні наслідки в довгостроковій перспективі. Згадаймо, був надзвичайно тривалий медовий місяць між США та Росією після терактів в США в 2001 році. І хоча тоді був дійсно дуже сприятливий фон, все це врешті не призвело ні до чого суттєвого, тобто серйозного перезавантаження відносин так і не відбулося.

Так, Путін справді ефектний тактик, він використовує слабкості Заходу для посилення своїх позицій. Але системно він ще ніколи не вигравав, і є мало підстав очікувати, що ця нереформована Росія, яка не може нічого запропонувати світу, окрім енергоносіїв та частково своїх збройних сил, може зайняти місце, яке Путін хотів би отримати для неї.

Путін справді ефектний тактик, він використовує слабкості Заходу для посилення своїх позицій. Але системно він ще ніколи не вигравав.

Звісно, ця ситуація, як вже зазначалось вище, несе для України певні ризики, і зараз вони значні. Але це тимчасова ситуація. І нам треба розуміти, що цей маятник гойдається туди-сюди, але та ступінь недовіри, яка зараз існує між Заходом і Росією, і небажання Путіна жодним чином змінюватися, не дасть цим відносинам повернутися хоча б на той рівень, якій існував до 2013 року.

Захід дійсно може піти Росії на поступки, але вони не будуть безпосередньо пов'язані з Україною, бо це було б дуже помітно. Я прогнозую, що Захід у питаннях санкцій все ж не піде на перегляд своєї політики під впливом ситуації в Сирії чи під впливом терактів.

На що Путін може справді розраховувати, так це на більшу дипломатичну присутність. Тобто якщо раніше виглядало, що Путін значною мірою ізольований у глобальному плані, і на попередньому саміті "двадцятки" у Брісбені західні лідери навіть демонстративно його уникали, то зараз принаймні у питанні міжнародної безпеки та боротьби із тероризмом президента РФ знову допустять до столу переговорів, де будуть із ним говорити як з рівним, як з потенційним союзником у цій справі. І це, безумовно, додасть Путіну очок. Але це стосується саме цього порядку денного, не більше.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!