Рельєфи та площини

Наші водойми старіші за нас. І мудріші. Не вони притікали до наших домів – наші доми й поселення виникали при долинах та на берегах. Прокреслені серед тиші й темряви, ріки з'являються на історичних картах задовго до появи на їхніх берегах міст і фортець. Ріки, за великим рахунком, і є такими собі історичними маркерами, зморшками, що проорюють шкіру цивілізації, нагадуючи не так про вік, як про досвід.

Дуже люблю ріки. Можливо тому, що народився й виріс у місцевості, де вологи не так багато, а тому вона цінується й притягує до себе. Справді, у нас на Сході ріки – скоріше, екзотика, часто від них лишаються лише назви – давні, давніші за назви всіх місцевих населених пунктів, давніші за наші імена зрештою. Причому це ставлення до води як до щедрого надміру, дарунку, пам'ятаю з дитинства.

В дитинстві ставлення до водойм загалом особливе. Побожне й екзальтоване. Вода видається переходом в інший світ, в певне вологе задзеркалля. Ти тримаєшся води, ніби джерела свіжості, не відходиш від нього надовго, постійно до нього повертаєшся. Наші степові ставки й ріки, що до серпня пересихають, оголюючи глиняне дно – вони так чи інакше супроводжують нас, доки ми підростаємо, вони весь час знаходяться десь поруч, десь у межі досяжності. Вони лежать серед цього плаского, на перший погляд, степу, ховаються, течуть, пульсують теплом. Їх і знайти не так просто, коли не знати, де саме вони протікають, де обриваються їхні береги.

Думаю, це – зовсім інакше – відчуття води, розуміння водойми так чи інакше формує наші східняцькі характери. Справді, важко навіть порівнювати поведінку та відчуття світу людини, яка живе коло великої води, на океанському узбережжі (ну добре, бог із ним, із океанським, але хоча б на чорноморському) і людини, для якої рікою є потік води, що вперто пробиває кам'яні плити посеред степового безміру.

Світогляд людини, яка, живучи на березі, не бачить іншого берега, очевидно різниться від світогляду людини, яка свої водойми може перейти вбрід. Присутність води є важливою, але так само важливою є і глибина. Вона вочевидь закладає в прибережного мешканця безтурботність і авантюрність. Так само, як натруджені степові русла закладають упертість і медитативність. Для нас – тих, хто виріс у степах Лівобережжя, море не може не бути екзотикою, для нас ріка – це не так кількість води в річищі, як кількість зелені на берегах.

Ріка – це перепона, яку долаєш, яка ділить простір, окреслює його, організовує. Наші ріки не пов'язані з портами та суднами, вони пов'язані з туманами та річковим птаством. Вони ближче до землі, оскільки вростають у неї, постійно її торкаючись, мов плазуни. Вони схожі на якихось тварин, які ніби й живуть поруч, тут таки, з тобою, проте не дають себе приручити, живуть своїм життям, підлаштовуючи його під довколишні ландшафти. Викресли їх із цих ландшафтів – нічого й не залишиться, окрім пласких не заповнених нічим порожнин.

Думаю, це – зовсім інакше – відчуття води, розуміння водойми так чи інакше формує наші східняцькі характери.

До чого я веду? До того, що все життя, весь час відчуваю, як мене тримає ландшафт, в якому я виростав. Безкінечна долина – золота влітку, срібна взимку, з білими крейдяними горами на обрії. Долину, попри те, що вона безкінечна, все одно можна перетнути, можна пройти її до кінця, а вже там – з іншого її боку, під білими горами – лежить ріка, справжня ріка, що тече собі вдень і вночі. Незалежно від того, будеш ти перетинати долину, аби вийти на її береги, чи не будеш.

Ось ця присутність площин та рельєфів, вона впливає на характер і самоідентичність куди більш за всі піонерські загони та комсомольські збори. Простір загалом сильніший за час, ландшафт зазвичай переживає історію. Піонерські збори рано чи пізно закінчуються, а ріка і далі тече. Ти собі виростаєш і переїздиш до іншого міста, а вона тече. Ти собі живеш своїм життям – а вона все одно тече. Я ось сиджу й пишу про неї, а вона тече собі, як і має текти наприкінці спекотного літа: відточуючи каміння на своєму дні, наповнюючи солодкою водою очерети вздовж замулених берегів, ховаючись зранку в тумані, прогріваючись до обіду сухим степовим сонцем, жодною мірою від мене не залежачи, легко й непомітно на мене впливаючи.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та стежте за оновленнями розділу!